Син сонця [uk]

— В колісничнім бою, — якось зізнався він, — мене було побито лише раз, і зробив це не хто інший, як Бгішма, син Шантану, з роду Куру.

— Наш старий Дід Куру? — здивовано спитав Карна.

— Авжеж, хлопче. Мені була одна лише втіха, що я програв не просто собі людині а напівбогу.

— То це таки правда, що він — син Ґанги? — зацікавився юнак.

— Я у цьому впевнився, — хмикнув старий брагман, — коли він мене трохи не прикінчив… Шкода, що Бгішма замолоду дав своїй мачусі таку необережну присягу…

— Не мати дітей? — спитав Карна. Розповіді про цю присягу Діда Куру він чув від старих людей ще підлітком.

— Так, юначе… Берегти цноту і служити нащадкам цієї себелюбної жінки, котра не була навіть кшатрійкою. Князь Шантану настільки захопився донькою рибалки, що пожертвував задля неї та її нащадків сином Ґанґи. А Бгішма, напівбог і кшатрій так і залишився вірним раз даному слову. Мабуть тому він і здолав мене. Я ж бо, Карно, боровся колись з порушниками законів варни і перемагав, та порушників на жаль так і не поменшало. А нащадки Бгішми були б більше гідні князівського столу, аніж сини та онуки його брата. Я не говорю вже про правнуків — один скажений Дурьйодгана чого вартий! А отой лобур Бгімасена! По вищим пізнають нижчих… Мабуть і справді ми на порозі Калі-юги.[21]..

Аби вправлятися в колісничнім бою, учитель та учень давно вже покинули ліс і жили в наметику близько Курукшетри, священного поля аріїв.

— Колись тут точились битви, — якось увечері розговорився старий Рама, — криваві битви… В деяких і я брав участь. Я старий, Карно… Дуже старий.

— Це за ті битви вас прозвали «винищувачем кшатріїв?» — обережно спитав Карна.

— Ті кшатрії порушили усі воїнські закони і поступились честю, — буркнув старий, — так, були битви, і води в п'яти озерах не раз червоніли від крови… Ця земля полита кров'ю аріїв і дихає смертю. Дивись уважно, Карно, чи не стане це поле і твоїм останнім ложем…

Юнак мимоволі здригнувся. Кривавий захід заливав Курукшетру багряним вогнем. Земля, полита кров'ю… Вона вабила до себе, вона шепотіла: «Іди до мене, воїне… Ти так і лишився тут чужинцем. Йди ж і засни на останньому ложі, і через сотні років мої смагляві діти збиратимуть урожай, що виріс з твого праху…»

Карна гнівно труснув головою і мовив:

— Ложе зі стріл — останній відпочинок кшатрія! Я не боюсь ні людей, ні духів, ні цього кривавого поля!

Парашурама здивовано звів брову але не спитав нічого.

Коли вони повернулися до лісу, брагман відкрив свою схованку, влаштовану в дуплі старого дерева, і видобув з неї величезного лука, прикрашеного різьбою.

— Я зву його «Віджая», Непереможний, — сказав старий, — був у мене ще один такий, що звався «Ґандівою», та я подарував його Дроні, бо той здався мені гідним для такої зброї. Якщо ти зможеш натягти тятиву «Віджаї», тобі не буде рівного серед лучників. Хіба що той, хто стрілятиме з «Ґандіви», зможе ставити тобі чоло.