Син сонця [uk]

— Підійди-но сюди, — мовив юнак. Радгея наблизився і належним чином вклонився.

— Княжич Дурьйодгана говорить, що ти — природжений воїн, — сказав молодий брагман, — подивимось! Бери-но палицю!

Радгея підібрав з землі дерев'яну навчальну палицю, схожу на ті, якими бились Бгімасена з Дурьйодганою. Він знав кілька основних позицій, бо завжди уважно спостерігав за вояками-волоцюгами, котрі показували роззявам своє вміння за помірну платню. Хоча хлопчина не сумнівався, що син Дрони змолотить його на гамуз, однак мужньо вирішив прийняти нерівний бій.

— Затям собі, що я не жартую, — мовив син Дрони, — попросиш милосердя, коли стане непереливки.

«Або вб'є, або вижене, — подумав Радгея, — хай уже краще вб'є!»

Йому вдалося відбити чотири удари, але п'ятий звалив хлопця на землю. Радгея над силу підвівся. Очі йому заливала кров.

— Ну що? — спитав юнак.

Син Адгіратги мовчки взяв палицю напереваги. Брагман ледь усміхнувся:

— Не просишся? Упертий… Ну, тримайся!

Отямився Радгея на землі і зрозумів, що знову пропустив удар. Він злякався, але не того, що його понівечено. Хлопчина був певен, що суворий син наставника зараз з ганьбою вижене його геть.

— Вставай! — сказав супротивник. Радгея зціпив зуби і встав.

— Продовжимо? — спитав син Дрони.

Замість відповіді хлопець спробував ще один випад, який підгледів колись у мандрівного вояка. Та палиця супротивника віджбурнула його просто на огорожу, забивши памороки.

— Ну що? — спитав молодий брагман, впершись кінцем палиці в груди Радгеї.

— Звитяжцю належить життя переможеного, — вимовив хлопець, — та милосердя я не прошу!

— Впертий і гордий, — сказав син Дрони, і очі його потепліли, — ти й справді син сути?

— Так, о двічінароджений!

— Ти протримався довше, ніж я думав. А чи відомо тобі, що після того, як переможений відмовляється від милосердя, його убивають?

— Якщо супротивник — справжній кшатрій, — озвався Радгея ледве чутно, — то він швидше пощадить хороброго, аніж боягуза.

— Гаразд, — посміхнувся брагман, — дай-но я подивлюсь твою голову. Жаль було б розтрощити її учбовою палицею.

Він обмацав голову Радгеї і здивовано підвів брову:

— Звідки ця кров? Адже на тобі немає й подряпини!

— На вулиці мене звуть невразливим, — тихо відповів хлопець.

— Це з тобою, отже, не вперше? Тебе що, замовляли од зброї?

— Ні, о двічінароджений! Маю цю здатність з дитинства. Рани і подряпини гояться у мене миттєво. Люди спершу дивувались, а потім звикли.

— А ти й справді, - мовив син Дрони, — природжений воїн! Це — Дар Богів, що дається не кожному. Я — Ашваттгаман, Драуні, і сам навчаю початківців. Оскільки за тебе дуже просить старший син князя Дгрітараштри, можеш приходити сюди щодня. Але будь поштивим до вищих і не натівай бійок.

— Я з радістю буду вашим учнем і завжди шануватиму вищих за себе, — сказав Радгея, вимовивши з притиском останні слова, та позирнувши при тому на Арджуну.