Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
— Що?! — схопилася налякана Ірка.
— Нічого! — гаркнула роздратована Тетянка. — Абсолютно ні-чо-го! Стінка!
— Яка ще стінка? — сторопіла від подиву Ірка.
— Фарбована. Пастель, — неймовірним зусиллям опановуючи себе, відказала Тетянка. — Об’єкт сидить біля стіни. І дивиться на таку саму стіну. І все! Годі зрозуміти, де він, а про його плани взагалі можна не мріяти!
— Знаменита відьма Тетянка побачила стінку! Неабияке досягнення! — знущально пирснув Богдан. — Нічого ти не вмієш!
— Ну, дечого я все-таки навчилася! — Тетянка загрозливо розвернулася до Богдана. Її очі палали темними болотяними вогнями.
Усіма забутий Іващенко голосно відкашлявся.
— Хоч відьми, хоч не відьми, а зв’яжися з дітьми — пошкодуєш! Ви будете працювати чи стосунки свої з’ясовувати? — і він очікувально глянув на Ірку.
— Давай, Ірко, покажи, що значить клас, — попрохав Богдан, про всяк випадок, відступаючи подалі від Тетянки.
Ірка гнівно піджала губи. Схоже, Богдан, не заспокоїться, доки не посвариться з її подругою! Але Тетянка, здається, зовсім не збиралась ображатися. Навпаки, вона підштовхнула Ірку до дзеркала.
— З толкієнутим я потім розберуся, — прошипіла вона. — У мене не виходить, давай сама! Найнялися — треба відпрацьовувати.
— Казала ж я, не треба було в це вплутуватися, — так само тихо буркнула Ірка й схопилася за дзеркало.
Машинально прошепотівши давно знайомі слова замовляння, вона глянула на скло. Похитала головою. Придивилася знову, і її брови здивовано поповзли догори.
— Ну що, що ти там бачиш? — нетерпляче спитав Іващенко.
Ірка ще хвилину мовчки розглядала картину, що постала перед нею, і нарешті звела на бізнесмена очі.
— Нічого, — рівним голосом відказала вона. — Стінка. Фарбована.
Розділ 5
Кігті геть від Сисадміна
Обличчя Іващенка зробилося кислим, немовби він оцту ковтнув.
— І що тепер? — у розпачі спитав бізнесмен.
— З першого разу може й не вийти! Адже справа серйозна! — намагаючись приховати розчарування й невпевненість за авторитетним тоном, заявила Тетянка. — Треба освоїтися, розібратися в усьому, гарно подумати…
— Ага, мені всі так казали: і служба безпеки, і мент, і хакери. А тепер і ви, — вкрай невдоволено буркнув Іващенко. — Усі ви тільки гроші тягнете, а знайти нікого не можете.
— Ми від вас поки що жодної копійки не отримали! — обурилась Тетянка. — Якщо вас ваші менти-хакери підвели, нічого на нас усе звалювати! Ми вам не якісь там, ми справжні відьми! Ось ми зараз…
— Додому підемо, — урвала її Ірка й рішуче звелася. — Дуже шкода, що не змогли вам допомогти, Володимире Георгійовичу.
— Але ми зможемо, ми спробуємо! — запротестувала Тетянка.
Ірка розлючено зиркнула на подружку.
— Із дзеркалом не вийшло — значить, усе. Від самого початку вся ця витівка була повною фігнею. Годі вже!
— Що значить годі? — втрутився в розмову Іващенко. Вираз його обличчя змінювався з кожною секундою. Тетянчине виправдовування він слухав із набурмошеною міною — давай-давай, умовляй мене, а я послухаю. Але варто було Ірці заявити, що вони йдуть, як набурмошеність змінилася на розгубленість упереміш зі злістю. Він кинув на відьмочку розгніваний погляд. — А куди це ви зібралися? Трішечки щось не вийшло, то ви відразу в кущі?! Ви мені допомогти обіцяли! Навіть угоду свою чаклунську склали! Будьте ласкаві тепер виконувати!
— Але ж ви бачите — у нас нічого не вийшло, — раптом заявила Тетянка, і голос у неї був лагідний-лагідний, улесливий-улесливий. — Ірка має рацію! Нам не варто більше марнувати ваш час, тим паче, якщо ви вважаєте, що ми тягнемо ваші гроші… А між іншим, миттєвого результату ніхто й не обіцяв. Сам до нас прийшов, і сам не довіряє — так неможливо працювати… — Ображено пробелькотівши собі під носа, Тетянка попрямувала до виходу.
— Стійте! — гаркнув Іващенко. — Гаразд, усе: ви маєте рацію, а я ні. Я з відьмами раніше не працював і як у вас усе заведено — не знаю. Готовий довіритися професіоналам. Тим більше, що іншого виходу в мене все одно немає,— безнадійно визнав він. — Робіть те, що вважаєте за потрібне. Але робіть, заради Бога робіть щось, інакше я пропав! Ви освоїтися хотіли? Давайте я вам корпорацію покажу!