Ірка Хортиця приймає виклик

— Ми твій підвал уже сто разів перетрусили. Не було там ніяких карт! І зошита не було!

— Раніше не було, а тепер є,— байдуже мовила Ірка. — І почерк у зошиті той самий, що й у книзі із замовляннями. Тобто небіжчиці-бабусі, Єлизавети Григорівни.

— Суперова була пані, твоя бабуся, — замріяно відказала Тетянка. — Цікаво, що ще перегодом з’явиться у твоєму підвалі?

Проте Ірка зовсім не поділяла ентузіазму подруги. Зрештою, коли з усіх твоїх родичів залишилася тільки стара скандалістка-бабця, мама змилася від тебе в Німеччину, про батька взагалі нічого невідомо, його мати, твоя друга бабуся, яка начебто померла, періодично подає містичні сигнали та ще й готує для Ірки якусь загадкову місію, від якої втаємничені люди радять тікати, немов від вогню… Отож, за такої ситуації ти не станеш сильно радіти, знайшовши у своєму відьмацькому підвалі зовсім новий, але явно магічний предмет. Однак і відмовитись від нього теж не зможеш.

Ірка зиркнула на колоду в своїй руці.

Іващенко влетів до кабінету, розмахуючи фотографією.

— Знайшов! А я вже злякався, що всі майору віддав!

Він тріумфально шльопнув фотографією об стіл перед Іркою. Іващенка та його компаньйона сфотографували на якомусь офіційному заході: обидва сиділи за довгим столом, перед ними лежали папки з документами, у руках були ручки. Ірка спинилася на обличчі зниклого. Літній темноволосий чоловік, доволі міцний, навіть спортивний. Високе, із залисинами чоло, розумні очі. Усе це справляло б приємне враження, якби не надто повні губи, незадоволена зморшка біля них і вираз вічної образи на обличчі.

— Здається, що йому весь світ заборгував. Сто карбованців по копійці,— із осудом прокоментувала Тетянка, яка теж уважно розглядала зниклого партнера Іващенка.

— Ти будеш шукати? — зненацька спитала Ірка.

— Я? Я гадала, ти сама… — злякано відсахнулася Тетянка, але відразу ж себе опанувала. — А чому б і ні? Можу й я! — войовничо заявила вона й грізно зиркнула на Богдана, що скривився.

— А я що? Я нічого!: Я мовчу! — знизав плечима хлопчак і очікувально витріщився на Тетянку.

Дівча пирснуло, взяло дзеркало й урочисто поставило його на стіл перед собою. Нервово відкашлялося. Спробувало якомога величніше покласти руки на раму, але дзеркала виявилося не таким уже й великим, тож нічого особливо помпезного не вийшло, лиш пальці зісковзнули з вузького обідка. Богдан єхидно захихотів. Ірка миттю штурхонула гидотного хлопчиська кулаком у бік.

Тетянчина спина здригнулася, але дівчина не озирнулась. Вона цілком зосередилась на прозорій дзеркальній поверхні й зашепотіла замовляння. По дзеркалу пішли легкі хвильки. Кілька секунд відьмочка зосереджено придивлялася до зображення, а потім роздратованим жестом змахнула його зі скла і… знову почала белькотати. Дзеркало знову спалахнуло, показуючи картинку. Але Тетянка знову залишилась незадоволеною. Вона ще міцніше вчепилась у пластикову рамку й так завзято прикипіла до скла поглядом, неначе хотіла побачити щось, що перебувало далі, аж за самим зображенням. Піт стікав по її обличчю, вона все бубоніла й бубоніла замовляння, голосніше й голосніше, нахилялася до скла все ближче й ближче… і раптом, розлючено зойкнувши, відсунула дзеркало геть!