Вода, павутина

Мовчав, їв і лічив предмети на столі. Не стежив за тим, що вона говорить. Дещо до нього долинало, але рахування допомагало не чути всього. Те, що пробивалося до свідомості, задушив диханням і ковтанням. У цьому він досяг майстерності. Все це було певним тренуванням, навчанням і початком кропіткої праці над реалізацією рішення, прийнятого ще кілька днів тому за таким же сніданком. Таємний агент, так, він стане таємним агентом. Ну, добре, навіть якщо й не стане, принаймні витренує різні техніки самовладання. Те довгеньке і заплутане слово він уже чудово знав з різних ігор. От і зараз він стримує себе, а понад усе би зараз хотів примусити маму замовкнути, сказати їй, щоб замовкла. А це було би помилкою. Почалися би погрози, ще якісь покарання… У будь-якому разі, вирішив зачекати, доки вона виповість своє. Невтомно повторювала одне, і він заздалегідь знав, що вона скаже: якщо він ще раз втече з дому і якщо не виправиться у школі, вони не поїдуть на море, і вона звернеться до соціальної служби, щоб його віддали батькові. Йому здалося, але лише здалося, що сльози здавили горло, але він опанував себе і вдавився млинцем. Його заболіло від великого шматка, а не від проковтнутої сльози. Так, він твердо вирішив стати таємним агентом. Стримано дав їй можливість відтарабанити своє, примусив себе випити молоко, а з-за столу встав лише коли її голос вже долинав із передпокою і коли вона повернулася до кухні ще йому щось сказати. Потому знову пішла до передпокою в пошуках ключів, потім сумки, згодом сережки, і знову ключів, тоді мобільного, а за ним хустинок, а опісля знову ключів. Запихаючи одночасно обидві руки в рукави куртки, заплуталася, замахала спутаними руками, як качка з ампутованими крильми, і він почав з неї сміятися. На мить вона розгубилася, нарешті одяглася, ще раз йому чимось погрозила і врешті вийшла.