Назар Стодоля
- Автор: Шевченко Тарас Григорьевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Назар Стодоля». Краткое содержание книги:
За свідченням П. О. Куліша, тільки фінал п’єси перекладений Шевченком, переважну ж її частину перекладав не він; текст містив виправлення ще іншої особи. Оскільки Шевченко брав участь у перекладі, його можна вважати авторизованим. Але при підготовці публікації в «Основі» цей текст міг зазнати втручання публікаторів.
Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа», в тому числі, і цю п'єсу (1862. — № 9. — С. 3 — 39)
Заголовний герой твору — запорізький козак, смілива людина — вміє постояти за свою гідність. «Я той, — говорить він, — хто й самому гетьману не дасть себе на посміх». Водночас у Назара поетична, пристрасна, сприйнятлива до навколишньої краси вдача. Така ж піднесена в нього й мова. Побратим Назара Гнат Карий стриманіший у почуттях, але рішучіший та енергійніший у вчинках. Задля друга він готовий іти навіть на вірну смерть. Галя, кохана Назара, — життєрадісна й простодушна дівчина, яка, однак, зовсім не готова до життєвих труднощів. Коли ж довелося робити вибір між зрадливим батьком і вірним коханим, Галя усвідомлює, що багатство й сите життя її не приваблюють, бо вона прагне до волі в почуттях і діях. Егоїстичним власником, який заради нових маєтків ладен пожертвувати щастям власної дочки, постає з твору Хома Кичатий. «І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє» — такі мрії козацького старшини. Він жорстоко знущається над сіромою, але безсоромно падає на коліна перед Назаром, коли відчуває небезпеку. Тип хитрої, користолюбної посередниці втілено в образі Стехи. П'єсі Т. Шевченка притаманні напруженість у розгортанні дії, вміле поєднання романтичного піднесення у змалюванні характерів з реалістично-сатиричною проблематикою.
Назар
Тобi твоя нянька бог зна чого наговорила.
Галя
Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходiм обоє. Менi важко i на мiнуточку розрiзниться з тобою.
Назар
Я не пiду… Ти не змерзла?
Галя
Нi, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног й целует.) О, моя мила шапка! Надiнь її: i ти замерз.
Назар
Надiнь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькiй шапцi. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!. Чорнi уси, шаблю дамаську, пiстоль за пояс — i козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мiй чорнобривий!
Галя
(надевает ему шапку)
Отак краще! Постiй, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весiллi бува у молодого?
Назар
Се ти ще й завтра зробиш…
Галя
Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою i хустку, що для тебе вишивала. (В ы нимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и по-дает Назару) Що, хороший? Я сама вишивала i грошi на шовк сама заробляла.
Назар
Спасибi, серце моє.
Галя
Чи не заспiвать оце пiсню про хусточку, що я в Чигринi у дядини чула?
Назар
Коли весела, заспiвай.
Галя
Нi, не весела, та менi сидiть уже остигло. Слухай же.
(Выходит на край сценьї.)
(Назар стоит задумавшись.)
Галя
Чого ж ти зажурився? То не треба було б i спiвать.
Назар
Нiчого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя
Нащо вона менi? Розiрви, коли вона тобi нелюба; я другу вишию.
(Печально) Тiльки не знаю, коли.
(Плаче, помовчавши)
Назар
Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя
Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мiй голубе, мiй орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар
Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливiший на свiтi.
Галя
Ба я щасливiша за тебе Нiколи ж не буду спiвать про хустку; цур їй'
Назар
Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
(Дивляться одно на другого i цiлуються. Хома i Стеха крадуться iз за шкапи.)
Хома
Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя
Батько!.. Пропала я!
Стеха
(пробiгає коло їх)
Полковниця! Полковниця!
(Назар мовчки бере лiвою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь Стеха ховається.)
Хома
(скаженiє)
Цiлуйтеся, цiлуйтеся, голуб'ята! (До челядi) Киями його, собаку! Чого ж стали? Берiть, рвiть його!
(Челядь торопiє.)
Назар
Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми) Ти чого хочеш?
Хома
Смертi твоєї, злодiю!
Назар
Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома
Я рук паскудить не хочу. Берiть його! О, пес поганий! Я розiрву тебе!
(Б'ються на шаблях)
Галя
(пада мiж ними на колiна)
Тату, тату! Убий, убий мене Винна я; я прогнiвила тебе… Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома
Цить, кошеня крадене!
Назар
(Хомi)
Цить, сатано люта!
Хома
Дочку оддай!
Галя
Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома
Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя
Топчи, души мене: я твоя дитина
Хома
(до челядi)
Берiть його! Я вас перевiшаю! Я вас золотом окую! (Челядь поривається до Назара.)
Галя
Одурить! Одуритьi
Хома
Не одурю! Не скавучи, зiнське щеня!
(Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду i крутить йому руки.)
Хома
Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?
Назар
Цить, жабо погана!
Галя
(перед Хомою на колiнах)
Тату, тату, кате мiй! Я розiрву тебе, — я день i нiч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму — не вбивай його. Я за полковника пiду…
Назар
Галю!
Галя
Нi, нi…
(Зомлiла, падав.)
Хома
(до челядi)
Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру знiмiть.
(Челядинець замахнувся києм на Назара.)
Хома
Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вiрьовки, пояс або налигач, — що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
(Челядь крутить поясами Назара.)
Стеха
(падає коло Галi зомлiлої)
Ох, моя пташечко, моя лебiдочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластiвочко!
Хома
Отак добре! Тепер зав'яжiть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руцi. Чи не весiльна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
(Зав'язують хусткою рот.)
Хома
Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть i лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тiчка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снiдання, начисто гетьманське! Тепер положiть його на бiлу перину — нехай, проспиться та подума, з ким жартує.