Сліди залишаються [Следите остават - uk]

— Це цукерки, — сказав він доброзичливо, і швидко сунув їх хлопчикові в руки. — Угощайся! Хороші і свідомі хлопчики повинні одержувати нагороду за свою старанність!

Пешо взяв цукерки, зніяковіло промимрив якусь подяку.

А звідки ти дізнався, що я живу тут? — байдужим голосом спитав Тороманов.

— Бачив вас, коли ви зайшли в будинок…

— Та і я, нехотя, підвів тебе… Адже я був у гостях в сусідньому будинку, їхня дівчинка кинула ключ.

— Як ти узнав моє прізвище?

— Спитав у людей, — відповів Пешо. — Мені сказали.

— Так, так… Браво, розумний хлопчик!… — вимовив Тороманов.

На цьому розмова скінчилася. Тороманов по-батьківському поплескав Пешо по тоненькій потилиці, підморгнув йому і зайшов у квартиру. Пешо, замислившись, почав спускатися по сходах.

Людина у білому поводилася настільки природно, її відповіді були такі розумні і переконливі, що Пешо справді відчув якийсь сумнів.

Внизу на вулиці його чекали товариші. Побачивши їхні зацікавлені очі, Пешо ще більше насупився. Що ж — треба розповісти їм усю правду! Він не пропустив жодної найменшої подробиці і наприкінці з прикрістю зробив висновок:

— Казав же я вам — нема чого повідомляти міліцію. Люди просто посміялися б з нас!

Коста і Веселин пригнічено мовчали. Першим спробував поліпшити настрій Веселин.

— Що б ти не казав, — пробурмотів він, — залишається певним одне — той ключ не від його квартири!

— Ну, і що ж з того?

— Як що? То це, по-твоєму, не підозріло? Замість того, щоб сказати тобі правду, він знов обдурив! Цей чоловік на кожному кроці дурить тебе, а ти готовий йому вірити!

Обличчя в Пешо і Кости проясніли.

— Найкраще, — підхопив з надією Коста, — знову перевірити його брехні! Він сказав, що був у нашому будинку, що там якась дівчинка кинула його ключ! Але ж учора я сказав вам, що в будинку живе троє дівчаток — Павлинка, Зоре і Вірка… Можемо їх розпитати, чи при ходив до них Тороманов, чи правда, що вони кинули його ключ…

Ця думка всім сподобалась, хлопчаки відразу вчепилися за неї. Першим усумнився в її раціональності Пешо.

— Всі ці дівчатка дуже маленькі! — буркнув він. — Як їх розпитаєш? Вони будуть тільки витріщати очі і лякатися нас! Нічого з цього не вийде!

— Ні, вийде! — жваво заперечив Веселин. — Доручимо поговорити з ними Юлії! Вона дівчинка і знає, як підійти до них!

Пешо і Коста нерішуче глянули один на одного.

— Краще не вплутувати Юлію в цю історію! — похитав головою Коста. — Замість користі, дивись, ще накоїть якоїсь біди!

— Ми її прийняли, вона дала нам чесне піонерське слово! — упирався Веселин. — Чому б їй не допомогти нам?

— А яка це Вірка? — спитав Пешо. — Чи не сестричка Бебо?

— Вона, — кивнув Коста.

— Тоді, може, розпитати Бебо?

— Не можна, адже Бебо був з нами у дворі! Треба спитати безпосередньо дівчинку! Кажу ж вам — Юлія найкраще зробить цю справу.