Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
Не озираючись, Ірка налягла на двері всією своєю вагою й заходилася завзято торсати ручку.
— Випустіть мене! — закричала вона. — Агов, там, за дверима, чуєте, негайно випустіть мене!
— За дверима нікого нема, Ірко! — ласкаво сказала Рада. — В усьому будинку, крім нас трьох, — жодної душі.
Ірка озирнулася, підперши лопатками двері.
— Чого вам від мене треба? — з ненавистю запитала вона. — Я хочу додому! Відпустіть мене, чуєте? Відпустіть! Рятуйте! — раптом щосили закричала Ірка. — Рятуйте!
— Ану тихо! — гаркнув голомозий Аристарх Теодорович, і всі Ірчині заклики про допомогу розчинилися в його гарчанні. — Негайно припини істерику!
Ірка осіклася.
— Сто чортів! Вибач, — відразу ж зніяковіло загув він. — Я не хотів на тебе кричати, але ж ти здійняла такий галас!
— Ми самі винні, — втрутилася Рада. — Налякали дівча.
Аристарх Теодорович кивнув, цілком погоджуючись:
— Почнімо все спочатку. Ходи-но сюди, Ір. Сядь.
— Нікуди я не піду, — відповіла Ірка, пильно дивлячись на нього звуженими очима.
— Добре, не треба, — погодився Аристарх. — Але все одно ми маємо спокійно поговорити. Візьми стільця… — Він зробив крок вперед, маючи намір подати Ірці стільця, але дівча відразу ж відсахнулося.
— Добре, добре, я не наближатимусь до тебе, — він відступив на кілька кроків. — Та сідай уже! Наша розмова буде довгою!
— Не хочу я з вами довго розмовляти, — відповіла Ірка, але все-таки сіла. Повільно сповзла прямо на підлогу. Не тому, що він попрохав, а просто вона раптом відчула, що з переляку її не тримають ноги. Це було ще жахливіше за появу того сліпого собайла. Жахливіше за клубок-душитель. Але Ірка боялася не так дивної парочки дорослих людей, не так їх самих, як того, що ці дивні дорослі люди мали їй сказати. Вона не хотіла цього слухати! Але все-таки довелося.
Розділ 8
Відьма, і квит!
— Іро, ти — відьмочка, — прямо сказала їй Рада Сергіївна.
— Радо Сергіївно, дражнитися недобре. Ви ж директор школи, шановна людина, вибачте, звісно, — осудливо похитала головою Ірка.
Рада скупо посміхнулася:
— Не зовсім розумію, за що ти вибачаєшся: за те, що робиш мені зауваження, чи за те, що я — директор школи. Тобі треба навчитися чітко викладати не лише власні слова, але й думки. Для відьми це життєво необхідно, а то можна такого накоїти… — вона звела руку, спиняючи Ірку, яка була вже готова вибухнути. — Іро, спробуй зрозуміти. Час від часу з’являються люди, які вміють робити незвичайні речі. Такі люди завжди були, є й будуть. А тут, на Дніпрі, — Рада Сергіївна постукала пальцем по столу, так, наче Дніпро протікав прямо по лакованій поверхні столика, — ще сто років тому відьми й чаклуни були звичайним явищем — на кожному хуторі була відьма, а в селах і взагалі по дві-три. Зараз, звісно, їх стало куди менше…
— Ага, у відьом ніхто не вірить, і від цього вони помирають, — підштрикнула Ірка. Вона вже десь таке читала. Чи, може, там ішлося про фей?
— Відьмі, дитинко, абсолютно все одно, вірять у неї чи ні, — урвала її Рада Сергіївна. — Якщо не вірять, то так навіть краще, безпечніше. Зрештою, відьми навіть у давнину непогано жили, а в сучасному світі й поготів — це дуже, дуже великі можливості. І ніхто не хоче цими можливостями ділитися.
— Чаклунська конкуренція, — гмукнула Ірка, але голомозий Аристарх Теодорович серйозно кивнув:
— Розумна дитина.
Ірка з обуренням подивилася на нього. Ну, доки він говорив, що вона боєць, — їй було досить приємно, ну «розумна» — теж непогано, але ж яка вона йому дитина?
— Сильні відьми почали знищувати слабких. А головне — старі відьми, вириці, ганяються за яритницями, молодими, у яких іще не «проклюнувся» відьмацький талант. Вони намагаються прикінчити їх раніше, ніж ті розвинуть свої здібності. Гадаєш, чому на тебе напав клубок? — запитально примружила очі Рада Сергіївна. — Це була відьма!
— Вовняна, — тепер Ірка вже не боялася, їй скорше було смішно: сидять двоє дорослих і цілком серйозно розповідають якісь нісенітниці.
— Скорше вітряна. А може, й морозяна, — задумливо відповіла Рада. — Вони люблять обертатися на клубки. Доросла досвідчена відьма здатна обертатися на кішку, пацюка, копицю сіна, вогняне колесо… На собаку.
Ірка ледь помітно здригнулася — згадала собайла з більмами.
— У будь-якому разі, якщо ти зараз залишишся сама, без друзів, ти загинеш!
— Так ви і є мої друзі. Організація захисту молодих відьом. Такий собі благодійний фонд.
— Жодної благодійності, дівчинко, — посміхнувся Аристарх Теодорович. — Усе цілком по-діловому. Ми знаходимо таких, як ти, захищаємо їх від смертних чарів, навчаємо відьмацтву. А потім пропонуємо їхні послуги зацікавленим людям. Я, Ірко, ось уже десять років працюю відьмацьким менеджером і поки що клієнтів нам не бракує.