Останній з могікан

— Годі, Магуа, — мовив Гейворд. — Хіба ж ми не друзі? Навіщо ці гіркі слова межи нами? Манро обіцяв тобі винагороду за твою послугу. Я теж винагороджу тебе… Дай відпочити своєму втомленому тілові, розкрий торбину й підкріпися. Ми маємо лиш кілька хвилин часу, навіщо ж гаяти їх на дрібничкові сварки, наче ми жінки? Коли панночки перекусять, ми рушимо далі.

— Блідолиці поробилися собаками у своїх жінок, — пробурмотів індіянин своєю рідною мовою, — і коли жінки хочуть їсти, білі вояки відкладають томагавки, щоб удовольнити їхню ледачість.

— Що ти кажеш, Лисе?

— Хитрий Лис каже, що це добре.

Індіянин пильно подивився на щире Гейвордове обличчя, але, спіткавши його погляд, хутко відвів очі вбік. Потому він зручно вмостився на землю, видобув з торбини рештки підживку й заходився їсти, не забувши перед тим розглянутись довкола.

— Оце гаразд, — провадив Гейворд. — Хитрий Лис матиме силу й гостре око, щоб уранці віднайти стежку. — Він замовк, почувши, як тріснула суха галузка й зашамотіло листя на близьких кущах. Але відразу ж перемігся п повів мову далі:— Ми повинні вирушити ще до схід сонця, бо інакше Монкалм може перетяти нам дорогу й відрізати нас від форту.

Рука Магуа, піднесена до уст, раптом застигла в повітрі, і він, не зводячи очей від землі, повернув убік голову. Ніздрі йому розтулися, а вуха немовби ще дужче, ніж звикле, насторожились, і ввесь він скидався тепер на статую, що зображує гостру увагу.

Гейворд, який пильно приглядався до його рухів, недбало вивільнив із стремена ногу, а рукою потягся до кобури з ведмежої шкури, де лежали його пістолети. Марна річ була розгадати, куди саме найбільше дивився Індіянин: хоч і здавалося, що його очі застигли непорушно, насправді вони без упину нишкали туди-сюди. Поки Гейворд вагався, що робити, Хитрий Лис обережно звівся на рівні ноги — і то так тихо, що ані шелеснуло. Гейворд відчув, що настав момент діяти. Перекинувши ногу через сідло, він скочив на землю з наміром кинутися вперед і схопити зрадника, покладаючись тут уже на власну силу. Але щоб не будити зайвої підозри, він усе ще зберігав на обличчі спокійний і привітний вираз.

— Хитрий Лис не їсть, — сказав він, вживаючи прізвиська, що найбільш лестило марнославству індіянина. — Його корж погано випечений і сухий. Ану-но я гляну, — може, серед моїх запасів знайдеться що тривніше.

Магуа простяг свою торбину майорові. Він дозволив навіть, щоб їхні руки торкнулись одна одної і не виказав при цьому найменшого неспокою і не послабив пильності. Але коли відчув, що пальці Гейворда легенько сунули вгору до голого його плеча, він підбив юнакові руку, з пронизливим криком викрутнувся з-під його руки і в один вистриб пірнув у лісову гущавину. За мить з кущів вихопилась постать Чингачгука, схожого на привида своїм мальованням; він хутко кинувся навздогінці. Далі почувся Анкесів вигук, і ліс освітило раптовим спалахом, що його супроводив різкий гук пострілу мисливцевої рушниці.