Останній з могікан

Гейворд та жіноцтво дивилися на таємниче зникнення своїх супутників з прихованим неспокоєм, бо хоч досі поведінка білого була бездоганна, але його простацький убір, різка мова, категоричність поглядів, та ще вдача його мовчазних товаришів, — усе це викликало побоювання в них у серцях, недавно наполоханих зрадою «індіянина. Один тільки незнайомець був байдужий до всього навколо. Сівши на виступі скелі, він лише тим виявляв свою присутність, що раз по раз важко зітхав.

Незабаром почулися притишені голоси, так, наче люди перегукувались десь у нутрощах землі, і раптом промінь світла блиснув на подорожан, відкривши їм безцінну таємницю того місця.

В кінці вузької і глибокої печери, що завдяки перспективі та освітленню здавалася ще довшою, сидів розвідник з пучком запалених соснових трісок у руці. Відблиски полум'я, падаючи на його суворе обвітрене обличчя і мисливську одіж, надавали вигляду романтичної дикості цій людині, що серед білого дня вирізнялася б тільки незвиклим убранням, залізною негнучкістю свого тіла та ще тим, що гострий допитливий розум поєднувався в ній з надзвичайною простотою, і ці риси, одна на зміну одній, виступали в неї на мускулястому обличчі.

Трохи ближче, увесь на видноті, стояв Анкес. Подорожани пильно придивлялися до стрункої гнучкої постаті молодого могіканина, невимушено граційного у своїй природній поставі та рухах, його тіло було закрите більше звичайного — на собі він мав зелену торочкувату мисливську куртку, високе чоло йому було відкрите, і під ним виблискували темні очі, грізні й водночас спокійні; виразно виступали також правильні обриси червоного гордовитого обличчя, бездоганні пропорції шляхетної голови, виголеної аж по чуб на тімені. Це вперше Данкен та його товариші мали нагоду як слід роздивитись примітне лице індіянського юнака, і кожен з них відчував полегкість у міру того, як чіткіше бачив гордий і рішучий, хай там і дикий, вираз на обличчі індіянина. Вони певні були, що він, хоч і позбавлений вишколу цивілізації, не зужиє своїх багатих природних обдаровань на підступну зраду. Цікава Еліс дивилась на його відверте лице й горду поставу так, наче споглядала коштовну грецьку скульптуру, якимось дивом оживлену. Навіть Гейворд, якому не первина було бачити досконалу фізично людину, — звичайне явище серед незіпсутих тубільців, — і той голосно висловив своє захоплення таким довершеним взірцем пропорційно збудованого тіла.