Останній з могікан

— Це нам не загрожувало, бо форт Вільям-Генрі, мабуть же, за кілька миль від нас. До того ж ви забуваєте, що наш провідник тепер могок і служить у нашому війську як друг.

— А я вам кажу: хто народився гуроном, той гуроном і помре, — впевненим тоном повів його співбесідник. — Могок! Ні, коли, йдеться про чесність, я волію делавара чи могіканина[13]. А щодо бою — то це правда, не всі вони хочуть битись, бо ж інакше б не обабіли під своїми підступними ворогами, макуасами. Але зате коли вони вже б'ються, то любо подивитись, що за вояк з делавара чи могіканина!

— Годі про це, — нетерпляче сказав Гейворд. — Я не збираюсь обговорювати з вами вдачу цієї людини, що зовсім вам не знайома. Ви ще мені не сказали, як далеко звідси до форту Едварда.

— Це залежить від того, хто ваш провідник. А такий кінь, як у вас, може здолати добрий шмат дороги від сходу до заходу сонця.

— Я не хочу з вами товкти воду в ступі, друже, — мовив Гейворд лагіднішим тоном, стримавши свою нетерплячку. — Якщо ви скажете відстань до форту Едварда і проведете нас туди, вашу працю буде винагороджено.

— А так роблячи, звідки я знатиму, що провів до нашого форту не ворога й не шпигуна Монкалмового? Не кожен, хто по-англійському розводить, чесний підданець короля.

— Якщо ви служите при війську, — бо ви мені видаєтесь розвідником, — то повинні знати шістдесятий королівський полк.

— Шістдесятий! Небагато ви мені скажете про королівських американських стрільців такого, чого я не знав би, дарма що на мені мисливська куртка, а не червона вояцька уніформа!

— Отже, ви мусите знати прізвище майора того полку?

— Майора! — перебив мисливець, випростуючись, як людина, горда виявленою їй довірою. — Коли хто на цілий край знає майора Ефінгема, то це я.

— В тому полку багато майорів. Добродій, що ви його назвали, — найстарший, а я маю на увазі наймолодшого, того, що командує ротами залоги у Вільям-Генрі.

— Так, так, я чув, що на це місце призначено одного молодого добродія, дуже багатого, родом з півдня. Він ще замолодий на таку посаду, щоб командувати людьми, в яких голови сивина вже сріблить. Та кажуть, що він вояк знавецький і людина хоробра.

— Який він там не є, вартий чи ні своєї посади, досить того, що оце він розмовляє зараз із вами і запевно він не той ворог, якого слід стерегтись.

Розвідник у подиві приглянувся до Гейворда, а тоді, скинувши шапку, сказав — хоч не так уже самовпевнено, але ще з деяким сумнівом:

— Я чув, що сьогодні вранці один загін мав вийти з укріплення, прямуючи до берега озера.

— Ви чули правдиву звістку. Тільки я хотів обрати коротший шлях і тим поклався на того самого індіянина.

— А він ошукав вас і втік?

— Ні те, ні те, сподіваюся. В усякому разі, він не втік — він тепер на кінці нашої кавалькади.