Люди з Червоної скелі
- Автор: Бабенко Г.
- Год: 1929
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво України
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Люди з Червоної скелі». Краткое содержание книги:
— Ух! Ух! — неслося з річки.
Парубок і хлопець довго дивилися на рибалку й не зрозуміли, що він робить. Плем’я орла й рідне плем’я Каї-Наї були переважно мисливські племена, вони майже не рибалили, і через це їм чудним здавалося те, що робив білявий рибалка. Трохи згодом він витяг свою сітку, повиймав з неї рибу і знову опустив сітку в річку. Тоді тільки Мабора та Каї-Наї зрозуміли, що дрючком своїм рибалка лякав рибу і заганяв її в свою сітку. Такі лови невідомі були Маборі й Каї-Наї; це була для них новина, бо вони у себе били рибу тільки острогою, а коли вона напровесні великими зграями йшла вгору по річці, били з лука лососів, що, вилітаючи з води, перескакували через пороги.
Вибравши рибу, рибалка поплив униз по річці, а берегом, ховаючись поза кущами й деревами, побігли за ним Мабора та Каї-Наї. Річка раптом зробила заворот управо, і коли Мабора та Каї-Наї оббігли коліно річки, перед ними заблищали сині води досить великого лісового озера. Річка впадала в озеро, а недалеко від гирла річки хлопці побачили дещо таке, що, роззявивши роти, вони застигли на місці: серед озера на вбитих у дно озера палях, що стирчали досить високо над водою, був зроблений поміст, а на помості рядком стояло десятків з п’ять будівель, зроблених з дерева. Під дахами будівель висіло багато сушеної риби, а на дрючках коло будівель сушилися сітки мешканців цього озерного сільця. Синій димок багаттів, що курілися поміж будівлями, як туман слався над тихими водами озера.
Ці біляві люди дійсно були якимись чарівниками! Печерні мешканці не вірили своїм очам. Спорудити такі, як їм здалося, величезні будівлі, та ще на воді — це було щось нечуване й невидане! Особливо їх вразив вогонь, що горів, очевидячки, просто на помості, і поміст не загорався; це було, дійсно, якесь чудо!
— Може, дерево не горить через те, що воно вогке? — спитав Каї-Наї.
Один день вогке, другий день вогке, потім загориться, — відповів Мабора.
Але факт був очевидний: вогонь горів, а дерево не займалося. Бідні печерники й гадки не мали про вогневища й поганенькі без димарів кабиці білявих, де палав вогонь. Рибалка тим часом підплив до помосту й крикнув. На крик його з будівлі, що стояла скраю, вибігли хлопчик і дівчинка, а за ними з дверей вийшла висока й огрядна жінка.
Така проста річ, як те, що відчинились і зачинилися двері, Маборі й Каї-Наї теж здалася незрозумілою: вони бачили на власні очі, що в будівлі була рівна стінка, в стінці не було ніякої дірки, і раптом стінка якось відкрилася, з’явилася дірка, з дірки вийшли діти й жінка, і дірка сама (вони не помітили, як жінка штовхнула двері ногою) закрилася, і стінка стала знову рівна, як і була! Дивна річ. Усе те, що бачили вони, так пригнітило їх, що вони перестали вже дивуватися й тільки дивились без усякої мисли на те, що було перед їх очима.
Рибалка підплив під поміст, а хлопчик і дівчинка ухопилися за ремінець, що був на помості, й підняли ляду. З ляди стала вилітати риба, що викидав з човна рибалка, і падати на поміст. Викидавши рибу, рибалка ухопився за край ляди і виліз. Приставивши долоню до лоба, він почав розглядати береги озера. Тут тільки схаменувся Мабора, зрозумівши, що він може побачити його з Каї— Наї, бо вони майже зовсім вилізли на берег озера.
— Треба одійти од берега далі в ліс, бо нас тут легко можуть побачити з озера, — сказав він.
Вони заховалися в кущі, злізли на дерево й довго ще стежили за життям білявих людей. Вони помітили, що од помосту до протилежного од них берега йдуть кладки. Кладками туди й сюди ходили жінки й діти водяного сільця.
На березі, недалеко від кладок стояло декілька шкіряних наметів, коло наметів на довгих дрючках теж сушилася риба, й палало багаття. Усе це було знайоме Маборі, і він навіть зідхнув з радощів, що побачив нарешті таке, що було зрозуміле йому. Але, придивившись, Мабора став знову чухати потилицю: на вогні стояв великий глиняний горщик, з горщика підіймалася пара; Мабора з Каї-Наї навіть тут, на другому березі, чули запах страви, що, очевидячки, йшов з горщика. Це знову було незрозуміле, бо мисливське плем’я орла не знало ще глиняного посуду.
Коло багаття з горщиком сидів чоловік. На колінах у нього лежав камінь. Чоловік узяв коротенький лук, обплів двічі якусь цурку тятивою; один кінець цурки взяв у рот, а другий поставив на камінь, потім став двигати луком туди й сюди. До Каї-Наї й Мабори долетів різкий звук свердла.
У цьому не було нічого дивного. Мабора й Каї-Наї так само добували вогонь.
— Він добував вогонь… — сказав Каї-Наї.