Люди з Червоної скелі
- Автор: Бабенко Г.
- Год: 1929
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво України
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Люди з Червоної скелі». Краткое содержание книги:
— Мабуть… — глузливо відповів Мабора. — Нащо йому вогонь, коли біля нього палає багаття!
Це було дійсно дивно.
— Я знаю, що робить він, — сказав Мабора, — він робить дірку… Він робить дірку для держака сокири.
Трохи згодом вони злізли з дерева, пішли у глиб лісу, заховалися в гущавині й проспали там до вечора.
Коли вони прокинулися, сонце вже сіло, і з озера до них долітав неясний гомін і шум.
Вони зрозуміли, що чоловіки повернулися з полювання. Поміж гуком людських голосів чулося й собаче гавкання, але Мабора та Каї-Наї не надали цьому ніякого значіння.
МАТИ
оли стало зовсім темно, Мабора витяг з торби свинячого смальцю й помастив ним своє тіло.
— Мажся й ти! — сказав він Каї-Наї, — а то змерзнеш, перепливши річку.
Каї-Наї теж помастив своє тіло смальцем, і хлопці, спустившись з кручі, переплили річку й вилізли на протилежний берег недалеко від табору. Вода в річці була холодна й вони поплигали трохи на березі, щоб зогрітися, й обережно почали крастися до табору.
Ніч була тиха й темна. Крізь дерева блимав вогник багаття. Хлопці хотіли підкрастися до наметів на березі й підслухати балачки білявих коло багаття і з балачок дізнатися про їхні плани. Хлопці тихенько виповзли на узлісся. Багаття було далеко від них; вони поплазували, ховаючись за порубані дерева, що лежали навколо табору. До них вже долітали гомін розмови і окремі слова мисливців. Коли це коло багаття задзявкало цуценя, за ним собака, другий, третій і скоро ввесь табір був повний ґвалту лютої собачні. Люди, що сиділи коло багаття, повскакували й ухопились за зброю.
Мабора та Каї-Наї спочатку не зрозуміли, чого підняла собачня такий лемент і відкіля узялась така сила собак. Люди з червоної скелі не мали свійських собак і це було для хлопців неприємною й незрозумілою новиною. Вони знали тільки диких собак та вовків і в думках навіть не мали, що можна привчити собаку до себе. Біляві люди здалися у той час їм за якихось могутніх і таємничих чаклунів.
Привчити собаку, щоб вона стерегла табір!
Це була якась дивна мрія, що її здійснили ці біляві чарівники!
Хлопці притаїлися й поприлипали до землі, але собаче виття та гавкання не вгамовувалося. Мабора й Каї-Наї з досадою поповзли назад і сховалися в лісі.
Потрохи гавкання почало стихати і згодом знову стало в таборі тихо, тільки іноді виривалося злобливе гарчання окремого неспокійного пса. Коли затихла собачня, хлопці знову поповзли до табору, але й на цей раз собаки почули їх і знову підняли ґвалт.
Мабора, сам лютий як собака, знову поповз до лісу… У цей час з протилежного боку табору почулося вовче виття… Собаки знову завили й загавкали, а хлопці, почувши вовків, злізли на дерево й заховалися у листі.
Вовки вили всю ніч коло табору, й хлопці вже не наважувалися злізти з дерева.
Мабора лаяв вовків за те, що вони заважали йому: він не кидав думки обдурити собак. Але ці вовки врятували хлопців: біляві, почувши вовків, заспокоїлися і другого дня не стали шукати слідів того, хто збунтував собак минулої ночі, бо вони думали, що собачня здратувалася, почувши вовків.
Вранці Мабора та Каї-Наї бачили, як прокинулося водяне селище; як одна частина мешканців, покликавши собак, пішла на полювання, а друга, сівши у човни, попливла річкою й озером рибалити; і щастя хлопців, що мисливці не пішли повз них, бо собаки неодмінно почули б чужинців, і біляві постріляли б їх, як тетеруків!.. Але Мабора та Каї-Наї й не думали про це і спокійнісінько, як ґави, сиділи на деревах.
Вороже селище й табор на березі були перед очима в хлопців, як на долоні. Ближче до них земля на березі була розчищена од лісу й пеньків, і дерева, що росли тут, стягнуті були й зложені осторонь на кут.
Трохи згодом, після того, як пішли чоловіки, з табору вийшов невеличкий гурт жінок і дітвори і з ними той чоловік, що вчора свердлив дірку в камені. На місці, розчищеному від лісу, вони розділилися на два гурти.
Каї-Наї, придивившись, пізнав в одній з жінок свою матір, а серед останніх — Учангу й інших жінок племени Уру — Уру.
На матері, Учанзі та ще на трьох жінках його рідного племени, він побачив якісь петлі, що накинуті були на тіло й ішли упоперек грудей, а від петель ішли довгі ремінці, що були прив’язані до якоїсь чудернацької речі. Ця річ підскакувала й волочилася по землі. Каї-Наї здалося, що вони тягнуть якийсь пеньок. Пеньок цей був загострений знизу, зверху у ньому стирчала палиця, за яку держався хлопець років дванадцяти. Цього хлопця теж пізнав Каї-Наї.