Люди з Червоної скелі
- Автор: Бабенко Г.
- Год: 1929
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво України
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Люди з Червоної скелі». Краткое содержание книги:
Мешканці скелі переживали тяжкі дні. Усе менше й менше чогось ставало звіра та дичини навколо скелі й випадали дні, коли мисливці поверталися додому з порожніми руками.
Тоді все плем’я сиділо голодне й тулилося одне до одного коло багаття в димних печерах. Коли ж приходила ніч, а ночі стали чогось незрозуміло довгі й темні, в печери закрадався жах. Він ховався в темних кутках печер, гасав довгими тінями по стінах, в довгому дикому вовчому витті, долітав знизу з гомоном і шумом могутнього лісу, гуркотів, плюскав і ревів у порогах річки, що билась об берег під скелею…
Коли ж одного вечора з чаклунячої печери знову полилося страшне таємниче дзижчання і грізний клекіт орлячий, жінки й діти з криком і виттям збились докупи і, вкрившись шкірами, тремтіли, як у пропасниці. Каї-Наї й сам не знав чого, але його не лякали ні це таємниче дзижчання, ні лютий клекіт орлячий. Він помітив, що в печерах зосталися тільки жінки й діти та зовсім молоді парубки. Чоловіки кудись зникли і це дуже зацікавило хлопця. Згодом дзижчання в чаклунячій печері досягло такої сили, що здавалося, — там гуде ціле кубло величезних шершнів.
Багаття ледве жевріло серед печери, освітлюючи купки жінок і дітей, що позаклякали під шкірами й боялися навіть висунути руку, щоб підкинути хмизу в багаття.
Каї-Наї, користуючись з цього, виповз і пішов до чаклунячої печери. На площадці перед печерами не було нікого. Вітер гуляв над скелею і з-під скелі долітав глухий гуркіт порогів. Тут на площадці дзижчання чулося ще дужче й сумніше.
Раптом до нього приєдналося якесь глухе тупотіння, наче гурт зубрів топтався на одному місці. Це було так страшно й несподівано, що Каї-Наї затремтів з жаху, як і ті, що лежали в печерах під шкірами.
Каї-Наї хотів був повернути назад, але цікавість перемогла страх, і він, ставши накарачки, пірнув під шкіру, якою завішаний був вхід у чаклунову печеру. Він повз коридором, що вів до печери, а назустріч йому летіло глухе дзижчання й тупотіння, наче гурт зубрів біг коридором від хмари джмелів.
І раптом печери й коридор стряслися від могутнього реву зубрів…
Каї-Наї тремтячи припав до землі: він думав, що ось-ось гурт тварин увірветься в коридор і розтопче його, як мале цуценя…
Він пожалкував тоді, що не залишився у своїй печері, а лиха година потягла його до чаклуна. Але ніхто не біг коридором і тупотіння знову понеслося з печери.
Стиснувши зуби, Каї-Наї знову поповз уперед і зупинився перед внутрішнім входом у печеру.
Каї-Наї глянув у печеру і аж відкинувся назад від того, що побачив там: печеру освітлювали смолоскипи, що палали по кутках; дим і чад густою хмарою стояли під склепінням печери. Печера була повна зубрів, що товклися й ходили колом по печері.
Коли Каї-Наї придивився краще до зубрів, він із дивуванням побачив, що всі вони стояли на задніх ногах, а в передніх тримали тарахкалки, що з вереском крутилися й торохтіли на коротеньких цурках. Дивуванню Каї-Наї не було краю, коли він побачив, що у зубрів були не ратиці, а людські ноги й руки. Зубри стояли не на всю ступню, а на п’ятах і, нахиливши рогаті голови, спокійно й поважно йшли у якомусь чудернацькому танці… Раптом вони зупинилися, підняли тарахкалки вгору й міцний рев знову потряс склепіння печери. Але тепер Каї-Наї не боявся вже цього реву: він знав, що це були не звіри, а люди, що поодягали на себе звірячі шкіри. В одній парі ніг Каї-Наї навіть пізнав незграбні лапи вахлая Ману.
Каї-Наї з зацікавленням стежив, що буде далі. Але він міг так сидіти цілу ніч і не побачити нічого більше, ніж бачив зараз: чоловіки з червоної скелі, повдягані у звірячі шкіри, товклися до ранку й ревіли, як зубри. Це було таємниче ворожіння, яким чаклун та мисливці примушували зубрів плодитися й наповняти ліси навколо червоної скелі.
Каї-Наї обридло дивитися на них; він ледве не заснув під звуки тарахкалок. Але вчасно схаменувся й поповз геть із печери.
А в тій печері, де мешкав він, жінки ще тряслися від жаху, і багаття мабуть загасло б, коли б Каї-Наї не зворушив його й не підкинув хмизу. Він стягнув вовчу шкіру з якогось хлопця, що спав коло багаття, накрився нею й заснув так міцно, як не спав ще ніколи.