Місто заклиначів дощу

9

Три дні по тому

Настав вечір напередодні від’їзду.

Еліза перевершила саму себе, приготувавши справді королівську вечерю. В’ялена індичатина, запечена свинина з гострим соусом і бананами, рис із китайськими чорними грибами, рис із горошком та багато що інше. Вона називала кожну страву креольським діалектом, і ці назви звучали, як чаклунські заклинання. Прянощі й трави, що були на столі, гострі, терпкі і свіжі на смак, мали особливу дію: вони бадьорили й додавали сили.

Після вечері всі перебралися до кабінету професора з келихами пуншу, а Оскар прибрав зі столу, навів лад у кухні й долучився до решти.

— Сідай, мій хлопчику! — запросив Гумбольдт, показуючи на місце поруч себе. Учений сидів у кріслі, попахкуючи сигарою. — Нам треба трохи поговорити, перш ніж лягати в ліжко. Завтра у нас у всіх напружений день, тож потрібно як слід відпочити.

— Чесно кажучи, я б ліг прямо зараз, — понуро сказав Оскар.

— Що таке? Ти погано себе почуваєш?

— Нічого особливого… просто я трохи втомився.

Гумбольдт пильно подивився на нього поверх окулярів.

— Отже, ти не хочеш посидіти з нами і випити ковток пуншу?

Оскар скоса поглянув на Шарлотту.

— Цілком певний. Красно дякую.

— Тоді не буду тебе затримувати, — сказав Гумбольдт. — Побачимося завтра о сьомій ранку. Добраніч!

Оскар відповів коротким кивком і пішов. Піднявшись сходами, він увійшов до своєї кімнати й замкнув за собою двері. Звичайно ж, утома тут ні до чого. Йому треба було залишитися наодинці з собою, щоб дещо вирішити.

Ступивши до вікна, він розчинив обидві половинки. Вечірній вітерець увірвався до кімнати. На обрії видніла темно-червона смужка надвечір’я, вище клубочилися важкі хмари, поступово затягуючи небокрай на заході.

Оскар провів неуважним поглядом зграю птахів, що пролітали над будинком. У той же час розум його зважував усі «за» і «проти». Ще вчора він майже був готовий податися куди завгодно, але приїзд Шарлотти остудив його запал. Тільки завдяки їй він зрозумів, у що його намагаються вплутати. Уся ця романтика — чистісінька ілюзія. У мріях він уявляв собі, як вони разом із Гумбольдтом їдуть на слонах через джунглі Західної Індії, бачив себе в самому серці Чорної Африки, переслідуваним ворожим плем’ям пігмеїв. Він був би зовсім не проти перетнути в сідлі пустелі Центральної Азії, пережити неймовірні пригоди й повернутися до Берліна в ореолі слави, оточеним натовпом захоплених прихильниць і репортерів. Боже мій, до чого ж наївним він був! Тільки сьогоднішній вечір показав, яку роль відведено йому насправді.

Він сів на ліжко, стежачи й далі за тим, як хмари, немов ворожа армія, захоплюють небеса. Тепер йому ясно — у всьому винна Шарлотта. Весь вечір вона поводилася з ним як графиня з кріпосним селянином. «Оскаре, принеси те, подай це. Прибери мою тарілку, принеси чисту, налий мені чогось попити, займися, нарешті, чим-небудь корисним на кухні»! Ні, дякую, він ситий по горло цією зарозумілою панночкою. З другого боку, він повинен бути їй вдячний за те, що вона відкрила йому очі. Тепер йому достеменно відомо, які обов’язки доведеться виконувати в експедиції. Тягати багаж, чистити картоплю, стежити за чистотою Гумбольдтових чобіт, бігати по крамницях і знову корчити з себе хлопчика-лакея на побігеньках. Які там битви із «заклиначами дощу» в піднебесному місті над зяючими прірвами!

Оскар схопився і заходив по кімнаті. Хіба він схожий на божевільного? Тут, у Берліні, у нього є все необхідне. Житло, хай і злиденне, улюблені книги, друзі-приятелі. Він не такий уже поганий кишеньковий злодій, на життя вистачає. І, крім того, у нього є дещо таке, чого йому не можуть дати ні пан Гумбольдт, ані Шарлотта Рітмюллер, — воля. Він може робити що завгодно і коли завгодно, тут він сам собі господар. Тільки тепер він по-справжньому оцінив цей безцінний дар, який ледве на обміняв на порожню ілюзію.

Питається: чому Гумбольдт вибрав саме його, а не когось іншого? Напевно в нього знайдуться досвідченіші помічники, а про слуг і говорити не доводиться. Що він взагалі тут робить?

Оскар закляк на місці.

Все, жереб кинуто. Він нікуди не їде.

Через густу пелену хмар сутінки майже миттєво перейшли в ніч. Оскара охопила туга. Що зараз поробляють його товариші? Чи згадують його? Сьогодні п’ятниця — день, коли вони влаштовували так звані «клубні зустрічі». У нього не було часу навіть попрощатися з друзями, і вони напевно досі впевнені, що з ним трапилося якесь лихо. Його, мабуть, намагалися розшукати, але це, звичайно ж, ні до чого не привело.