Місто заклиначів дощу

Оскар тим часом намагався розібрати те, що було написано на аркуші. Серед багатьох беззмістовних знаків чітко виділялося слово. Він вимовив його вголос: «Босуелл».

— Гаррі Босуелл? — видихнув учений.

— Хто це?! — Оскар здивовано втупився очима її нього. — Ви його знаєте?

Гумбольдт задумливо кивнув.

— Якщо йдеться справді про нього. Він фотограф, репортер нью-йоркського журналу «Ґлобал Експлорер». Доволі нахабний тип, але в мужності йому не відмовиш. Я зустрічався з ним кілька років тому. Він цілком міг брати участь в експедиції до Анд, це якраз у його дусі. Ти його бачила?

Еліза все ще була під враженням від свого видіння. Її очі гарячково блищали.

— Гаррі Босуелл. Це ім’я мені назвали духи. — Голос жінки звучав стомлено. — Він ускочив у велику біду.

— Розкажи нам про це.

— Його тримають десь у полоні. Він… він намагався звільнитися. Йому вдалося зробити отвір у підлозі, і він зміг вибратися звідти… Боги, яка безодня! Глибше, ніж усе, що я коли-небудь бачила!.. — Еліза раптом судорожно схопила руку Гумбольдта. — Він видирався по нижній частині якоїсь дерев’яної конструкції, потім зумів дістатися до моста… І тут його помітили. Так-так, вони знову його зловили… потворні обличчя, як у птахів. Сутулі, приземкуваті, більше схожі на тварин, ніж на людей…

Її очі розширилися, немов від спогаду про пережитий жах.

— А потім? — наполягав Гумбольдт. — Що трапилося потім?

Еліза труснула головою.

— Контакт урвався. Я його втратила. Мені дуже шкода…

Вчений обережно погладив її по волоссю.

— Усе добре, Елізо. Нема про що тут жаліти, — промовив він м’яко. — Досить і того, що ти здатна встаовлювати контакт. Це навіть більше, ніж можна було чекати.

Оскар просто вмирав із цікавості і збудження.

— Контакт? Що це означає? Що трапилося з Елізою, і хто він такий, цей Босуелл?

— Не варто так турбуватися, — сказав Гумбольдт. — Те, що ти бачив — усього лише вияв особливих Елізиних здібностей, про які я тобі говорив.

— Та сама телепатія?

— Так.

Учений підійшов до книжкової полиці й вийняв товсту книгу в шкіряній оправі. Якийсь час він переготав сторінки, потім поклав розгорнутий фоліант перед Оскаром і показав на заголовок: «Полтергейст, кульові блискавки і телепатія — знайомство зі світом неймовірного».

Телепатію звичайно вважають або казками, або підступами потойбічних сил, — пояснив він. — Але під час своїх експедицій я зустрічав чимало людей, наділених унікальними здібностями. Еліза — одна з них, можливо, найобдарованіша. Вона володіє даром контактувати з іншими людьми, навіть коли вони на іншому кінці світу.

— Це означає, що вона і цей Босуелл зустрілися в думках?

Така зустріч мала бути б забавною, хоча по Елізі цього не скажеш. Оскар миттю уявив, як воно — прогулятися серед думок іншої людини. А скільки можливостей відкриває такий дар!

— Десь так. Точніше я поки не зможу пояснити, бо тут усе ще дуже багато неясного й невивченого, — відповів учений.

— Виходить, Босуелл — це та людина, яка зробила знімок на пластині?

Гумбольдт кивнув.

— Я думаю, пластина — ключ до всього. Недаремно Еліза, ледве доторкнувшись до неї сьогодні, відразу ж установила зв’язок із Босуеллом.

— А чому ви раніше не намагалися це зробити? Адже пластина у вас досить давно?

— Ми намагалися, — відповіла Еліза, випередивши Гумбольдта. Її голос усе ще звучав надтріснуто. — Але для деяких контактів потрібно чимало часу. Іноді це вдається тільки в певні дні чи години. — Втомлена посмішка з’явилася на її обличчі. — Боюся, що все це дуже далеко від точних наук.

— Ні, моя люба, — Гумбольдт усміхнувся жінці. — Ніяка це не наука, а звичайнісінька магія.

— А де зараз Босуелл? — запитав Оскар.

— Точно сказати важко, — відповіла Еліза. — Десь у Перу. Контакт був нетривалим, а видіння — дуже нечітким. Я бачила лише гори й бездонну ущелину. Але я певна, що як тільки ми будемо ближче до нього, то я зумію дізнатися значно більше.

Гумбольдт поставив книгу на полицю й повернувся до співрозмовників.

— У всякому разі — це вже прогрес. Адже ми виходимо з того, що частина пластин потрапила до інших рук, і напевно знайдуться заповзятливі люди, які негайно вирушать до Перу на пошуки чудес, зафіксованих Босуеллом. Але те, що Еліза зможе встановити контакт з цією людиною, дає нам істотну перевагу.

— Що ви хочете цим сказати?

— У ході контактів ми зуміємо визначити, де саме він перебуває і що з ним відбувається. Можливо, за вимогою тієї самої телепатії ми навіть зуміємо послати йому звісточку.

— Тільки за умови, що він залишиться живим. — Вона стурбовано насупилась. — Те, що я бачила, виглядає не дуже підбадьорливо.

— Це ще одна причина поквапитися, — мовив Гумбольдт. — Для успіху нашої експедиції така людина, як Босуелл, — безцінна знахідка. Уявляєте, що йому довелося побачити!

Настрій ученого змінився — тепер він весь сяяв, передчуваючи майбутній успіх. Зрештою Гумбольдт підійшов до скляної вітрини й відкоркував пляшку вина.

— Хочу підняти келих за успішний початок нашої експедиції, — проголосив він, але не встиг навіть умочити губи, як перед парадним входом загриміли бруківкою кінські копита. Гумбольдт скинув кущистими бровами й поглянув поверх окулярів у вікно.