Лука і вогонь життя
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2355-29-1
- Переводчик: Тарас Бойко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Лука і вогонь життя». Краткое содержание книги:
Так починається захоплююча і сповнена небезпек подорож Луки, під час якої йому доведеться зустрітися з багатьма дивними істотами, завести не менш дивних чарівних друзів, раз за разом наражатися на небезпеку, але щоразу все далі просуватися углиб земель Недобрих Богів, адже лише там він зможе здобути Вогонь Життя, від якого залежить доля його батька, так само як і його власна.
— Гаразд, якщо треба, то треба. Недавно я вже переходив О-Паркан. — Він побачив нахмурене чоло Луки й пояснив: — Он та штука з колючого дроту. О-Парканом оточено весь Респекторат Я, що надає місцині, можна б сказати, особливої Я-скравості, а знак попереджає: багато хто з теперішніх мешканців дуже легко ображаються.
— Ми не збираємося грубіянити, — сказав Лука. — Ми хочемо лишень поснідати.
Четверо подорожні увійшли на територію контрольно-пропускного пункту, залишивши «Арґо» під опікою Слоно-Селезня і Слоно-Качки, які збавляли час, пірнаючи за Рибовертями й іншою закускою. Всередині пункту за замкненими металевими ґратами біля стійки стояв великий сивий Щур в однострої: Прикордонний Щур.
— Папери, — сказав писклявим щурячим голосом.
— Ми не маємо паперів, — чесно відповів Лука.
Прикордонний Щур вибухнув бурею вереску і шаленством пронизливого крику.
— Абсурд! — зарепетував він нарешті. — Всі мають якісь папери. Вивертайте кишені.
Тож Лука вивернув свої кишені, звідки випали, крім звичайних ігрових кульок, також карти, ґумова стрічка, інтеґральна схема для електронних ігор, три цукерки все ще в обгортках, а також два малих паперові літачки.
— Більш непристойного я ще не бачив, — зарепетував Прикордонний Щур. — Спочатку він каже, що не має паперів. А тоді виявляється, що він має папери. На щастя, до такого я ставлюся з розумінням. Подайте свої папери і скажіть спасибі, що я в доброму гуморі.
Ніхтотато злегка підштовхнув Луку ліктем, який із жалем віддавав карти, літачки й помаранчеві цукерки в прозорих обгортках.
— Цього досить? — запитав він.
— Лишень з огляду на мою великодушність, — сказав Прикордонний Щур, ретельно набиваючи кишені добром Луки. Він відімкнув ґрати й дозволив подорожнім перейти на інший бік.
— Невеличке застереження, — сказав він. — Тут, у Респектораті, ми вимагаємо від відвідувачів належної поведінки. Ми дуже тонкошкірі. Якщо ви вколете нас, ми кровоточимо, а тоді кровоточите ви, але вдвічі більше, зрозуміло?
— Цілком, — відповів Лука ввічливо.
— Цілком що? — заверещав Щур-Прикордонник.
— Цілком зрозуміло, пане, — відповів Ніхтотато. — Не хвилюйтеся, пане. Ми обов’язково будемо уважними та ввічливими, пане.
— Це тільки дві якості, а як щодо інших? — запитав Прикордонний Щур. — Ви можете бути уважними та ввічливими, але наробити стільки лиха!
— Ми будемо хорошими у всіх сенсах, — сказав Лука, а тоді швидко додав: — Пане.
— Чи є між вами жінки? — раптом запитав Прикордонний Щур. — Собака — не сука? Ведмідь — не… ведмедиця? Не ведмедиха? Не ведмедівка?
— Ведмедівка, — сказав ведмідь Собака, — для мене це справжня зневага.
— І мене зневажили, — сказав собака Ведмідь. — Хоча я нічого не маю проти сук.
— Нахабство! — запищав Прикордонний Щур. — Якщо ти кажеш, що тебе зневажили, то цим ти мене смертельно ображаєш. А якщо ти смертельно образив одного Щура, то тим самим тяжко скривдив усіх Щурів. А тяжкий злочин супроти всіх Щурів — це вже надтяжкий злочин і карається…
— Ми просимо вибачення, пане, — швиденько промовив Ніхтотато. — Тепер ми можемо йти?
— Ну що ж, ідіть, — сказав Прикордонний Щур уже спокійніше, — але стежте за своїми манерами. Мені не хочеться посилати за Респектощурами.
Вони пройшли через контрольно-пропускний пункт і опинилися на сірій вулиці: будинки, штори на вікнах, одяг, який носили Щури, а також люди (так, там були люди, побачивши яких, Луці стало трохи легше) носили лишень сірий одяг. Щури просто були сірими, а люди набули сірого кольору. Крізь сірі хмари над головою пробивалося сонце.
— Віднедавна вони тут мають проблемку з кольорами, — сказав Ніхтотато. — Проти Щурів, які не люблять жовтого кольору через його, так би мовити, дражливість, виступили Щури, яким не до вподоби червоний колір через його схожість з кров’ю. Зрештою, всі кольори, які комусь з якихось причин були не до вподоби, потрапили під заборону з боку Щурятні, себто парламенту, і хоч ніхто не голосував за цю заборону, вона, між іншим, голосувала за себе, себто робила те, про що каже Пере-Щур.
— А хто обирає Пере-Щура? — запитав Лука.
— Він обирає сам себе, — відповів Ніхтотато. — Насправді він пере-обирає себе знову і знову, і робить він це більш-менш регулярно, бо дуже любить це робити. І тоді його називають Пере-Щурений.
— Пору-шений буде правильно, — сказав ведмідь Собака, пирхнувши, а кілька перехожих Щурів різко озирнулися. — Будь обережний, — застеріг Ніхтотато. — Всі тут лишень шукають зачіпки.
Тільки тепер Лука побачив велетенський рекламний щит, на якому був значно-більший-ніж-насправді чорно-білий портрет (ну кого б іще іншого) самого Пере-Щура.
— О всевишній, — зітхнув він, бо йому раптом сяйнула думка: якщо Пере-Щур коли-небудь перетвориться на людину, якщо Пере-Щур зможе зазнати реінкарнації, так само як і той огидний дванадцятирічний хлопчак з Кагні, а точніше… тоді він матиме вигляд точнісінько такий як…, справді точнісінько такий як…
— Щуроїд, — прошепотів Лука. — Але цього не може бути.
Собака Ведмідь також витріщив очі на рекламний щит:
— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав він. — Залишається тільки сподіватися, що у Чарівному Світі він не буде твоїм ворогом.
А ось місце, де можна попоїсти! На табличці над дверима був напис «АЛІСИН РЕСТО-ЩУР», що, на жаль, не було підтасовкою слів. Лука поглянув крізь вікно й заспокоївся, побачивши, що кухарі й обслуга були людьми, а от відвідувачами — переважно Щури. Тут він знову почав хвилюватися. Як платитиме він і його друзі за їжу?
— Не переймайся, — сказав Ніхтотато. — У Світі Чарів грошей нема.
Луці відлягло від серця.
— А як тоді тут купують? Як усе тут функціонує?
Ніхтотато стенув плечима точнісінько так, як це робив Рашид Халіфа.
— Це так званий, — відповідав він своїм загадковим голосом, — ПНСП.
Хвиля радості пробігла по тілу Луки.
— Я знаю, що це означає, — сказав він. — Мій брат розповідав. Під час своїх пригод він також таке бачив.
— Процеси Надто Складні для Пояснення, — пояснював Ніхтотато, трохи занадто велично, входячи першим до Ресто-Щуру, — розташовані в серці Таємниці Життя. Вони — всюди, як у Реальному Світі, так і в Чарівному. Ніщо ніде без них не працює. Професоре, не хвилюйтеся так. Ви маєте вигляд, ніби щойно відкрили Електрику, Китай чи теорему Піфагора.
— Інколи просто стає очевидним, що ви — не мій тато.
Їжа, на диво, була смачною, тож усі — Лука, Собака й Ведмідь — їли охоче й швидко. Однак вони відчували на собі прискіпливі погляди Щурів; особливо ворожі погляди Щурів летіли в напрямку собаки Ведмедя й ведмедя Собаки, тож їм не позаздриш, бо це відчуття не з найкращих. Від інших столів до них долинало багато щурячого бубоніння, що дуже не подобалося Луці, а тоді один із Щурів, вузькоокий, підозрілий тип у сірому кепі, нарешті встав на задні лапи й рушив до них. Його однозначно вибрали друзі для допиту новоприбульців.
— Ну, що хлоптссі, — почав Щур-Допитувач без жодних вступів, — як вам наш Ресссспекторат Я?
— Я, Я, наш пане, Я, Я, мосьпане, — завели хором усі Щури в Ресто-Щурі.
— Ми любимо ссвою країну, — сказав холодно Щур-Допитувач. — А ви? Ви також любите нашу країну?
— Вона дуже гарна, — промовив обережно Лука, — а їжа чудова.
Допитувач почухав підборіддя.
— Чому я не переконаний? — запитав він, ніби говорячи сам із собою. — Чомуссь я маю підоззру, що під вашою поверховою чарівнісстю може таїтисся щоссь образливе.
— Нам треба йти, — сказав Лука встаючи. — Було дуже приємно…
І тут Допитувач простягнув руку, що закінчувалася лапою, і схопив Луку за плече.