Лука і вогонь життя

— Якщо це той порошок, про який я думаю, — сказав нарешті Ніхтотато голосом, сповненим подиву, — якщо до його складу справді входить те, про що я думаю, себто смертельна рослина худжлі, змішана, а в цьому не сумніваюся, з порошком насіння місцевої аліфбейської надпотужної, хоч і дуже рідкісної квітки ґудґуді… і якщо Образцеса додала туди меленої хвороботворної тьфу-кістки, чи магічної сверблячої німецької квасолі, чи спор єгипетської демонічної абракси, чи перуанського качукачу, чи вертячок з африканських фатальних піпіпі, тоді ми станемо свідками кінця Нашестя Щурів на Світ Чарів. У разі використання Образцесою названих інґредієнтів порошку цікавим є те, що звичайні люди мають імунітет до цих окультних порошків; вони впливають тільки на гризунів. Так, вона казала вам заховатися, але це тільки запобіжний захід, передусім, аби захистити собаку з ведмедем; а понад усе, як мені видається, аби захистити нас від охоплених смертельним шаленством Щурів.

Щури таки зсунулися з глузду. Крізь вікно сірої булочної Луці було добре видно їхнє дедалі більше божевілля, а потім і передсмертну агонію. Тонкошкірі господарі Респекторату буквально розчухували себе на шматки, по суті, роздирали себе на частини, аж поки від них не залишалося нічого, крім клаптів хутра і сірого гидотного м’яса. Верещання щурів досягло страхітливого крещендо, потім повільно почало стихати, й нарешті запанувала тиша. І тут Лука побачив самого Пере-Щура, який біг вниз по вулиці до Річки Часу, нещадно чухаючись, і в кінці вулиці зі страшним криком стрибнув у Річку, а оскільки він був єдиним Щуром у Світі Чарів, який не вмів плавати, бо завжди був надто лінивим і розбещеним і не хотів учитися плавати, то одразу втопився у Стрімкій Течії.

На цьому все закінчилося.

Повільно, повільно нещуряче населення Респекторату почало виходити зі своїх будинків, зрозумівши, що їхні муки закінчилися, і з великим ентузіазмом кинулося до парканів, які розмежовували Респекторат і решту Світу Чарів, і зруйнували ті паркани дощенту, а тоді ще й порозкидали уламки стін своєї тюрми. Якщо якимось Щурам і вдалося пережити Велике Свербляче Бомбардування, то їх все одно більше не бачили, бо всі вони позаповзали у темряву тріщин світу, де їм і місце.

Сорая Видр на зелено-золотому килимі приземлилася біля сірої булочної, аж тут з'явився Лука зі своїми приятелями.

— Луко Халіфо, — сказала вона, а Лука навіть не запитав, звідки вона знає його ім’я, — ти зробив Чарівному Світові велику послугу. Чи хотів би ти мене про щось попросити? Ти вгадав моє ім’я, і лишень за це я б мала виконати три твої бажання, ти ж поки що загадав тільки одне. А от за ідею Сверблячих Бомб навіть не знаю, як тобі і дякувати! Подумай про найбільше, найважливіше своє бажання, яке тільки можеш загадати, а я подумаю, чи зможу тобі чимось у цьому допомогти.