Лука і вогонь життя
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2355-29-1
- Переводчик: Тарас Бойко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Лука і вогонь життя». Краткое содержание книги:
Так починається захоплююча і сповнена небезпек подорож Луки, під час якої йому доведеться зустрітися з багатьма дивними істотами, завести не менш дивних чарівних друзів, раз за разом наражатися на небезпеку, але щоразу все далі просуватися углиб земель Недобрих Богів, адже лише там він зможе здобути Вогонь Життя, від якого залежить доля його батька, так само як і його власна.
«Гаразд, — думав Лука похмуро. — Наскільки складною справою може бути керування судном?» Він уважно розглядав прилади на капітанському містку. Ось перемикач, яким можна опустити колеса для пересування по землі, і той же перемикач слід натиснути вгору, якщо «Арґо» опиниться на воді; кнопка зеленого кольору означає «вперед», а поряд червона кнопка означає «стоп»; цей важіль, мабуть, треба перевести вперед, щоб поїхати вперед, і можливо, посунути ще далі вперед, щоб поїхати швидше; за допомогою цього колеса здійснюється кермове управління; а всіма іншими показниками, лічильниками, стрілками, вимірювальними приладами він, мабуть, може й знехтувати.
— Тримайтеся! — вигукнув Лука. — Рушаємо.
Відтак події розвивалися дуже стрімко, й Лука навіть до кінця не встиг усвідомити, як усе сталося, але вже за мить турбогвинтове амфібійне судно перевернулося на середині Річки, і вони опинилися у водяному вирі, що потягнув їх на дно; Лука лишень встиг подумати, а чи не з’їдять його Рибохвори й інші водяні гади, проте утратив свідомість і прийшов до тями уже на пірсі, коли ступав на облавок «Арґо», думаючи: «Наскільки складною справою може бути керування таким судном?» Єдиною ознакою якоїсь незвичайної події були показання лічильника у горішньому лівому куті його поля зору, які сигналізували, що він має на одне життя менше: 998. Ніхтотато дрімав на палубі «Арґо», а Лука вигукнув:
— Будь ласка, може б, ви допомогли мені трохи!
Проте Ніхтотато не ворухнувся, і Лука здогадався, що розбиратися в тонкощах управління судном йому доведеться самотужки. Мабуть, усі ці показники й прилади мали більше ваги, ніж йому здавалося.
З другої спроби він утримав «Арґо» на поверхні води, але трохи пропливши, потрапив у водяний вир, після чого судно понеслося по колу.
— Що таке? — кричав Лука, а Ніхтотато лишень підійняв капелюха-панаму й відповів:
— Це, мабуть, Водоверті.
Але що це за Водоверті? «Арґо» крутилося все швидше і швидше і з хвилини на хвилину могло піти на дно.
Ніхтотато сів рівно.
— Хм, — почав він. — Так. Однозначно, Водоверті десь поруч. — Він поглянув у воду, склав руки руркою біля рота й закричав: — Нельсон! Дуан! Фішер! Припиніть бавитися! Мордуйте когось іншого! — В цю мить «Арґо» таки пішло на дно, кількість очок зменшилася, а вони знову опинилися на пірсі з цифрою 997 на лічильнику.
— Риба, — сказав Ніхтотато коротко. — Водоверть-Рибаверть. Малі, але дуже швидкі негідники. На облюбованих ними місцях завжди є вири.
— І як бути з ними? — допитувався Лука.
— Тобі треба дізнатися, — сказав Ніхтотато, — як люди потрапляють назад у Минуле.
— Думаю… через його пригадування? — розмірковував Лука. — Однозначно, не через його забування?
— Дуже добре, — сказав Ніхтотато. — А хто ніколи не забуває?
— Слон, — сказав Лука, і саме в цю мить його погляд упав на пару недоладних створінь з качкоподібними тілами і великими слонячими головами, які підстрибували у воді недалеко від місця, де було пришвартоване «Арґо».
— А тут, — сказав він повільно, щось пригадуючи, — у Світі Чарів, ще й Слоно-Птахи.
— Відмінно, — відповів Ніхтотато. — Слоно-Птахи живуть, п’ючи воду з Річки Часу; тому ніхто не має довшої пам’яті, ніж вони. Якщо ти хочеш подорожувати вгору по Річці, то Пам’ять — це твоє паливо. Турбогвинтовий двигун тут не допоможе.
— Чи можуть вони відвезти нас аж до Вогню Життя? — запитав Лука.
— Ні, — відповів Ніхтотато. — Пам’ять може відвезти тебе лишень далеко, але не далі. Але довга Пам’ять везтиме тебе дуже довго.
Правда, їхати на таких Слоно-Птахах, як це робив його брат Гарун, летячи не великому механічному одуді з телепатичними здібностями, буде для них справою нелегкою хоча б тому, що він не був упевнений, чи зможуть на них втриматися Ведмідь і Собака.
— Послухайте, шановні Слоно-Птахи, — вигукнув він, — чи не будете ви настільки ласкаві, аби допомогти нам?
— Чудові манери, — сказав більший з двох Слоно-Птахів. — Це завжди приємно.
«Він має глибокий і величний голос, очевидно, Слоно-Селезень», — подумав Лука.
— Бачите, ми не можемо літати, — сказала приятелька Селезня з жіночою інтонацією. — Навіть не просіть нас кудись летіти. Наші голови надто важкі.
— Це, мабуть, через те, що ви дуже багато пам’ятаєте, — промовив Лука, і Слоно-Качка почала чистити своє пір’я хоботом.
— Він лестун, — промовила вона. — Такий собі малий чаклун.
— Ви хочете, аби ми вам допомогли піднятися вгору по Річці, правда? — сказав Слоно-Селезень.
— Вам не треба дивуватися, — сказала Слоно-Качка. — Бачите, ми стежимо за новинами. Ми хочемо бути в курсі всіх подій.
— Добре, що там, куди ви йдете, нікого не цікавить Сучасне, — додав Слоно-Селезень. — Там вище вони цікавляться лишень Вічністю. І це вам допоможе.
— Якщо я можу так висловитися, — промовила Слоно-Качка, — вам буде потрібна всяка допомога, яку ви тільки зможете одержати.
Невдовзі до «Арґо» впрягли двох Слоно-Птахів, і вони потягли судно проти течії.
— А куди поділися вири? — поцікавився Лука.
— Жодна Рибоверть не наважиться пустувати з нами. Це було б супроти звичного порядку речей у природі. Бачите, існує природний порядок речей. — Його приятелька хихикнула.
— Він хоче сказати, — пояснила вона Луці, — що Рибоверть ми їмо на сніданок.
— І на другий сніданок, і на обід, — сказав Слоно-Селезень.
— Тому вони обходять нас стороною. А тепер таке: куди ви хочете потрапити?
— Ні, ні, не нагадуйте мені.
— Так, тепер я пригадую.
4
Образцеса Видр
же недалеко до Туманів Часу «Арґо» пропливало повз дивну, сумну країну на правому березі Річки. Її територія було відгороджена від подорожніх високим парканом із колючого дроту, і коли Лука нарешті побачив моторошний прикордонний контрольно-пропускний пункт з прожекторним освітленням на високих пілонах і високими сторожовими вишками, на яких були охоронці в дзеркальних сонячних окулярах з потужними військовими біноклями й автоматичною зброєю, йому на очі раптом потрапив величезний знак, на якому було написано: «ВИ ПЕРЕБУВАЄТЕ НА ПРИКОРДОННІ РЕСПЕКТОРАТУ Я. СТЕЖТЕ ЗА СВОЇМИ МАНЕРАМИ».
— Що це за місце? — запитав він Ніхтотата. — Щось у ньому не багато Чарів.
Вираз обличчя Ніхтотата відображав уже знайоме поєднання забавного зачудування і презирства.
— Із жалем мушу сказати, що Світ Чарів не позбавлений нашестя шкідників, — сказав він. — І ця його частина останнім часом зазнала нашестя Щурів.
— Щурів? — з тривогою вигукнув Лука і лишень тепер збагнув, що було не так з тими охоронцями та чатовими. Це ж бо не люди, але велетенські гризуни! Ведмідь Собака сердито загарчав, а от собака Ведмідь, який був добродушнішим, мав засмучений вигляд.
— Їдьмо далі, — запропонував він тихо, проте Лука захитав головою.
— Не знаю, як ви, але я голодний як вовк, — сказав він. — Щури чи не Щури, нам треба зійти на берег, тому що нам слід підкріпитися. Ну, всім, крім вас, — кинув він у бік Ніхтотата. Ніхтотато ж стенув плечима, як стенав Рашид Халіфа, й усміхнувся до болю знайомою усмішкою Рашида Халіфи.