Львів. Пані. Панянки (збірка)

Автор: Дудок Уляна, Белимова Татьяна Валерьевна
Год: 2018
Язык: украинский
Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
ISBN: 978-617-12-5240-0,978-617-12-5241-7
Жанр: Современная русская и зарубежная проза

Электронная книга - «Львів. Пані. Панянки (збірка)». Краткое содержание книги:

Збірка від улюблених авторів – про неймовірне кохання і красу весняного Львова. Коли природа пробуджується після зимового сну, люди переживають разом з нею: повороти долі, несподівані зустрічі, нові відчуття… Дощі розказують старій бруківці підслухані на небі думки та побачені на землі історії про жагучу пристрасть; вони захлинаються від обурення, оповідаючи про зраду й підлість. Знайте, що особливі львівські вишні-морелі теж мають душу. Вони творять дива, поєднуючи людські долі!
Львів – місто, відоме своєю давньої історією, яка пахне кавою, шоколадом та… вишуканими парфумами львівських пані. Тих надзвичайних жінок, які прославляли свою Батьківщину далеко за її межами. Але, будучи відомими акторками, співачками, мисткинями, кожна з них залишалася в душі звичайною жінкою, що прагне бути коханою та щасливою. Про це мріяла зірка українського театру ХІХ століття Марія Заньковецька, закохана в Миколу Садовського. Ніжністю дихали листи Соломії Крушельницької до Володимира Лісницького. А легендарна воячка Олена Степанів ішла в бій, окрилена безмежним коханням до свого Іванка. І так само, як сотні років тому, сучасні львів’янки поринають у химерне сплетіння любовних тенет. Адже епохи минущі, а кохання – вічне.

Перейти на страницу:

У кишені знову дзенькає телефон отриманим повідомленням. Це, мабуть, Юліана Всеволодівна. Дивна вона останнім часом. Ми ж півгодини тому все обговорили по телефону, і я ще раз їй сказала, що листи привезу особисто і матеріал за ними також сама буду робити. Почула у відповідь: «А ви з характером… Але в журналістиці інакше й не можна…» Ні, есемес не від Юліани Всеволодівни. Це від Любомира:

«Оленко, будь ласка, не читай те, що я сьогодні набирав. То зовсім не лист пароха, а мій до Тебе. Проте не хочу, аби Ти читала це ось так, із комп’ютера. За місяць сходження пластунів на Піп Іван Чорногорський. Я бачив, що Ти теж записалася до гурту. Тоді знову побачимося і поговоримо.

Любомир».

Не знаю, скільки часу минає, відколи я застигаю із телефоном у руці. Завважую нарешті, що літня пані поруч перестала читати свою книжку в імпровізованій обкладинці зі старої газети і майже невідривно дивиться на мене. Здогадуюся, що вона має певні підозри стосовно моєї адекватності. Відвертаюся до вікна, щоб приховати від сусідки усмішку, яка міцно приклеїлася до моїх вуст. Сонечко береться немилосердно пекти, щойно ми від’їжджаємо від Львова, тож надіваю темні окуляри, затуляю вуха навушниками і починаю обмірковувати майбутню статтю.

Музика. Українська пісня у виконанні Соломії Крушельницької. За вікном – сонце, яке заповідає на завтра розморену літню спеку.

Раптом пісню перериває телефонний дзвінок. На екрані висвічується «Любомир». Я всміхаюсь і кажу «алло». Втім, це вже зовсім інша історія.

Світлана Горбань

Зірка та лев, або Лицедійка

Виявилося, що під стукіт коліс дуже легко думати, згадувати. І хоча вона знов опинилася в полоні радісних надій, спомини були сумними, найгірше, найважче спливало, додавало в діжку меду ложку дьогтю, хвилювало, напружувало хворі нерви.

На горизонті зранку піднімався туман, курилися гори, сонячна погода раптово оберталася на дощ, листопад був напрочуд холодним, вночі мороз прикрашав шибки вагона. Дивували галицькі пейзажі за вікном, незвична архітектура будинків, що пливли повз неї і зникали, бентежачи новизною іншої культури.

Втім, хай там як, але він написав листа і запросив її до себе, на Галичину.

Кожне його слово випромінювало радість: «Руська бесіда» зустріла як рідного, цілковита свобода для творчості, трупа рветься до роботи, чекають на неї. Приїжджай, кицюню, не барися! Проблем багато, але разом подолаємо все.

Зірвалася, поїхала. За рік спокійного життя – без нього, без ревнощів – майже одужала, почувалася набагато краще. Через серце пройшли жахливі погроми, коли сама-одна виходила з дому до озвірілого натовпу, наче на сцену в трагічній виставі, та починала вмовляти, спокійно, розсудливо. Майже кожному намагалася заглянути у вічі, знайти хоч подобу людяності у погляді, а сама говорила, говорила, як молитву, як роль, як благання. Не вбили, не пограбували, розійшлися.

Скільки разів, почувши ґвалт і лайку, бігла рятувати інших, іноді вдавалося зупинити, іноді було марно…

Зараз, у потягу, перетнувши кордон, уперше за останні місяці відчула себе в безпеці, але як там старенька мати, рідні, друзі?

Під стукіт коліс прокинулася вночі, думки, спогади, як марення, з’являлися перед очима живими кольоровими картинами.

Маленька дівчинка, ледь прокинувшись, у самісінькій сорочці летить крізь лісок по знайомій, захованій темрявою, стежці зустрічати сонце, бо кращого видовища, як схід сонця, у своєму дитячому житті ще не знає. Встигла – з пагорба, як на долоні, видно перші промені, вони вмить заливають небо малиновою фарбою, а потім швидко, радісно випливає сонце. Ніч відступає, птиці щебечуть тисячами голосів, тепер можна повертатися додому щасливою без будь-якої причини.

Як вільно й природно співали птахи, так само співалося разом із батьком у церкві. У рідній церкві, у Заньках. Ще малою співалося, як дихалося, звуки сонячними променями обгортали тіло, ставало легко і радісно, маленькі дитячі негаразди забувалися, не залишаючи й сліду. Парафіяни, прості селяни, утирали сльози, засмаглі обличчя світлішали, нічого не скажеш, гарно пан Адасовський зі своєю меншенькою співають, заслухаєшся.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?