Історія України-Руси. До року 1340

Державні доходи складали ся головно з податків (безпосереднїх і посереднїх) і побічних оплат; державних маєтностий, коли не рахувати княжих дворів з їх приналежностями, і натуральних реґалїй, у нас не було, принаймнї не звістно 2). Що до податків, то тут стрічаємо деякі неясности. Так нпр. слово дань має часом ширше значіннє, обіймаючи ріжні — посереднї й безпосереднї податки 3). Особливо се ясно з устави смоленської катедри, де поруч загального означення дани з иньших округів, в деяких ся дань, очевидно, роскладаєть ся на свої складові частини: полюдє, перевіз, торгове, корчмита 4). Але воно має й спеціальне, тїснїйше значіннє, означаючи загальний податок. Ми знаємо, що в період сформовання держави племена платили ”дань” загальну, від господарства (від „дима” або від ”рала”), грошима або натуралїями: по чорній куницї від Деревлян, по шелягу від рала від Вятичів 5). Сї звістки лїтописця опирають ся, правдоподібно, на споминах і практицї другої половини Х і початків XI в., і вони потверджують ся пізнїйшою практикою — XIV-XV, навіть XVI в. 6). Ми бачимо й тодї загальну дань, розложену на тодїшнї господарські одиницї (що були часом більшими комплєксами господарств), під назвою дани, подимщини, посощини, плачену або медом (тому „дань” означає часом спеціально медову дань), або шкірами чи ріжними продуктами господарства 7), чи вкінцї грошима. Більше меньше в тих формах можна собі представляти сей загальний податок і в XI-XIII в. (з сих віків не маємо докладнійших відомостей про нього з України).

Другим видом податку було „полюдє”, що істнувало мабуть теж скрізь, хиба окрім Полянської землї, та й то ледво. Воно означало з початку обовязок годувати князя з дружиною при його обїздах земель, але пізнїйше перейшло на певну більше або меньше постійну данину чи платню, що не виключала одначе певних дарів і натуральних данин, даваних при переїздї князя і обїздах княжих урядників. Так у Смоленській землї XII в. полюдє платили постійно певною грошевою сумою 8); в такім видї постійної грошевої чи натуральної данини полюдє знаємо в українських землях місцями ще в XV-XVI в. 9). З другого боку задержують ся ті дари (часом маємо їх виразно поруч постійної плати полюдя) в ріжних продуктах на приїзд власти — під характеристичними назвами „поклону”, „почести”, „стану”, в видї певних штук худоби (болкуновщина, поволовщина, яловиця стаційна) і ріжної иньшої поживи. Ся практика другим кінцем вяжеть ся з обовязком людности удержувати ріжних княжих аґентів, з їх кіньми і слугами, коли вони з'їздили на територію громади, як її бачимо з такси вирників, городників, мостників в Руській Правдї 10). Окрім того істнували, може й не скрізь, а в певних місцевостях такі обовязкові спеціальні податки, як нпр. волинське „ловчеє”, що платило ся, очевидно, на удержаннє княжих ловчих, натуралїями з сїл, грошима з городів 11).