Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Так минали роки. До повноліття Аврелія залишилося кілька місяців, коли надійшов лист, що змусив Бодена ввімкнути репродуктор.
Пірс повідомляв про те, що курс навчання в школі Дандарат Аврелій закінчив, але він, звичайно, може залишитися в ній до повноліття.
Оскільки «розумовий стан Аврелія—Аріеля Гальтона, на жаль, залишає бажати кращого», то він, Пірс, змушений був піддати Аріеля спеціальному лікуванню за методом професора Хайда, «містери Боден і Хезлон знають, який це досвідчений лікар і глибокий учений. На превеликий жаль, навіть втручання професора Хайда не змогло помітно вплинути на розумові здібності Аріеля, але дослід все ж не минув безрезультатно: Аврелій несподівано для всіх і самого містера Хайда дістав незвичайну і воістину чудову здатність, в яку важко повірити, якщо не бачити її на власні очі: здатність підійматися в повітря без будь-якого апарата. Цей божественний дар робить Аріеля надзвичайно корисним для великої мети, яку ставить перед собою наша організація».
В чернетці Пірс спочатку написав був «неоціненним», але потім виправив на більш обережне: «надзвичайно корисним».
«І якщо шановні містери Боден і Хезлон не заперечують, то ТТ і ТОЗ (що означало Теософічне товарист о і Товариство окультних знань) готові негайно використати Аріеля в своїх намірах, певна річ, після того, як він буде визнаний недієздатним».
Нарешті старання диктора знадобилось: присунувшись до Хезлона, Боден сказав:
— Чи не збожеволів бува Пірс?
— Це трапляється з тими, хто має справу з ненормальними, — відповів Хезлон, кивнувши головою.
— Як би воно там не було… — і, не доказавши, Боден почав щось швидко писати на телеграфному бланку. Написавши кілька рядків, він передав Хезлону бланк, той прочитав:
«Ніяких кроків до одержання наших вказівок. Вживіть усіх заходів охорони.
Боден, Хезлон».
Хезлон кивнув головою і передав клеркам через віконце телеграму, надписавши адресу.
— Мабуть, одному з нас доведеться поїхати, — сказав Хезлон.
— Доведеться, — погодився Боден.
І компаньйони, втупившись один в одного, обмірковували нову ситуацію.
— Джейн… — після паузи сказав Боден, спрямовуючи думку свого компаньйона.
— Так, — відповів той.
І вони поринули в розмірковування, глибині яких могли б позаздрити йоги.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
ПЕРЕШКОДА
Обмірковуючи будь-яке питання, що стосувалося доті Аврелія, опікуни не могли не думати про Джейн. Вона була його сестрою і можливою спадкоємицею. Та головне — вона була Джейн. її характер завдавав опікунам багато прикростей і неприємностей. Для них вона була перешкодою, вічним клопотом. Боден і Хезлон ненавиділи її.
Ще в дитинстві Джейн відзначалась норовистістю ї непокірністю. Коли ж вона підросла, то почала виявляти до опікунів явну недоброзичливість і недовіру. Бо-ден і Хезлон з часу від’їзду Аврелія до Індії намагались переконати дівчину, що її брат — душевнохворий, що він лікується і побачення з ним неможливе, бо це пошкодило б йому. Але вона вперто повторювала: «Я не вірю вам. Де ви його ховаєте? Я хочу його бачити».
Поки Джейн перебувала під опікою, Боден і Хезлон сяк-так справлялися з нею. Але вона була старша за Аврелія, кілька місяців тому настало її повноліття, яке вона ознаменувала актом чорної невдячності по відношенню до опікунів: для управління своїм майном Джейн запросила найлютішого ворога і конкурента Бодена та Хезлона — адвоката Джорджа Доталлера — і видала йому повну довіреність на ведення всіх своїх справ. Від Джейн і Доталлера тепер можна було чекати всіляких каверз і неприємностей.
Тільки вчора вона зробила безтактний вчинок, що обурив шановних компаньйонів до глибини душі: з’явилася до них у контору разом із своїм новим порадником і зчинила справжній скандал, голосно вимагаючи — так, що могли чути клерки, — вказати місцеперебування брата і загрожуючи звернутися до суду.
Боден з обуренням протестував «проти цього грубого втручання в їх опікунські права».
— Про свої вчинки ми зобов’язані давати звіт лише опікунській раді, — сказав він.
— В такому разі я сама звернусь до опікунської ради і змушу її повідомити, де перебуває мій брат! — вигукнула дівчина і, навіть не подавши руки, пішла з своїм адвокатом.