Останній пророк
- Автор: Мосендз Леонід
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0778-1
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Останній пророк». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Єгоханан скупчував увагу. Архелая йому було тяжко слухати, бо він звик до способу думок і їхнього виразу, який був у законі. Хоч Архелай говорив зрозумілими словами, але спосіб, як він їх гуртував у речення, був чужий Єгохананові. Щось трохи з нього було вже й у Йосифовій мові, але Архелаєві звороти були Єгохананові незвичні й важкі для слідкування. До того ще гості совгали кріселками, сьорбали голосно напої, обмінювалися шепітливими заввагами й веселими усмішками. Все це розсівало Єгохананову увагу, і йому прийшло до голови, що усім цим молодикам ніколи й не прийшло б до голови слухати цього викладу, якби не та вечеря, яка мала за ним бути. Йому чомусь здавалося, що його присутність бавить їх більше, ніж Архелаєві метикування. Бо хтось навіть голосно звернувся до Архелая по-грецьки, а той відповів, мабуть, щось дотепно і, мабуть, про Єгоханана, бо всі присутні подивилися на нього з веселою усмішкою. І від цієї уваги Єгоханан ще більше зніяковів і затиснувся глибше в своє кріселко. Архелай же пильно подивився на нього і знов продовжував, обтираючи спітніле лице тонкою хусточкою:
— А з цього, друзі мої, ясно, що оскільки дав нам Господь свобідну волю, то цим самим уже й обмежив її лише на наше земне існування, а наше земне існування зробив єдиним місцем для виявлення людиною її свобідної волі. А оскільки в цім житті творить собі сама людина свою власну нагороду і свою кару, — бо ж при свобідній волі інакше бути й не може, — то це значить, що й жадного посмертного життя немає.
Опустивши долі табличку, з якої вичитував усе попереднє, оглянув Архелай знов зібрання й веселим поглядом зупинився на Єгоханані. Спостерігаючи гру м’язів на його обличчі, відчув Архелай, що лише він, отой гебронський селюх, бере поважно все те, що тут говориться. Кожен із присутніх садукеїв знав уже всі докази й протидокази диспутів на цю тему й скорше нудився, ніж цікавився Архелаєвими словесними вправами. Це, мабуть, лише задля Єгохананової присутности озивалися ті підбадьорливі прицмокування, коли він, Архелай, робив якийсь блискучий висновок, і задля нього прихитував Олександер головою, так ніби вперше чув Архелаєві твердження:
— А якщо могутність Господня обмежила вік людини земним її існуванням, то що ж може бути ціллю його? Чи ж не споживання цілого життя, яке дав Господь людині в усій повноті життьовій, у всіх достатках і милостях, кажучи: «хай панує над усім світом і уживає його…»
Чимось неприродно-навмисним дихало на Єгоханана від Архелаєвих доказів. Слова протесту вже кілька разів самі тиснулися йому на уста, але він ще стримувався. А Архелай ніби навмисне все частіше позирав на нього, все частіше звертався у його бік:
— Подивімся на Йова щасливого. Щасливого настільки, що й сам диявол заздрив йому. У чім було його щастя? Мав Йов безліч маєтку, рабів, худоби й золота. Мав синів і доньок, що так само були щасливі в житті своїм. Збиралися щодня по черзі одне в одного на веселу гостину з уживанням життя. Якщо і згрішили при цім, то жертва все направила, і знову можна було веселитися й радуватися з життя. Радуватися з життя — в цім бо є щастя життя. Поки людина є молода — радість її в тім, щоб їсти, пити й кохати. Коли постаріється — радістю стає тішитися з радощів інших. На досягнення всього цього й має бути скерована свобідна воля людини. Чи ж не так це було в Йова й Соломона? Таж сам Господь благословив цю життьову радість, бо інакше не обіцяв би, як найвищу заплату, земне довголіття, красу і приємності довгого споживання життя. Що ти думаєш про це, Єгоханане?
Хоч уже з його допитливих поглядів під час останніх речень відчував Єгоханан, що ось-ось промовець звернеться до нього, але прямий запит був усе-таки несподіванкою. Він зразу не знайшов голосу, й подивився довкола напівбезрадно, напівзасоромлено. Кілька десятків насмішливо-веселих поглядів були скеровані на нього. Єгоханан відчув горяч у всьому тілі й сам не пізнав свого голосу:
— Слухаю я оце тебе, Архелаю, і щиро обурююся! Невже ж зі свобідної волі стільки й ужитку людині, щоб вибирати з життя самі лише радощі й насолоду? Слухаю я тебе, й припадає мені у твоїх міркуваннях шляхотна наука равві Йосифа як красне обличчя, що перекривлюється скаламученою поверхнею води. Чи думаєш ти, що найученіший равві погодився б з твоїми висновками?
Із щирим обуренням глянув Єгоханан по присутніх, але нічого, крім веселого зацікавлення, не побачив на їхніх обличчях. Так, лише для власної забави покликали вони його на цей диспут. Як того сирійського чаклуна, що на розі вулиці ковтає ножі, зачаровує гадів і продає таємні ліки, збираючи довкола себе веселу й зацікавлену юрбу. Він відчув, що його обличчя пашить ще гарячіше, але не відчував і сліду ніяковости.