Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
Поки він усе це робив, голова валки зникла в далечині. За нею полоненики прогнали табун коней, отару овець та череду худоби, що за місяць зменшилися майже наполовину, а за ними під охороною десятка джигітів проскрипіли полоззя великих низьких саней, на яких, обплутана міцними вірьовками, величаво пропливла київська квадрига. Позад неї в оточенні кількох вершників їхав на вороному коні сотник Жадігер. І одягом, і зброєю, і всім своїм виглядом та поставою він відрізнявся від рядових баатурів, що супроводили його.
Добриня внутрішньо здригнувся. Жадігер наближався і вже запримітив на обочині дороги дивну пару полонеників.
З часу втечі з полону Добриня рідко згадував свого колишнього господаря. Навіть зринала було думка, що вже ніколи з ним не зустрінеться, що він або загинув під час облоги Києва, або, якщо вижив, пішов далі з Батиєм.
І ось — на тобі! Живий-здоровісінький, не загинув, не пішов далі з Батиєм у похід, а тут, за кілька кроків усього, і, по всьому видно, став неабияким цабе, якщо не головним!
Що несе зустріч з ним? Хіба міг Жадігер не впізнати його? Чи забути його зухвалу втечу разом із сином київського воєводи? Чи смерть брата від рук киян?.. Чим обернеться і для нього, і для Янки ця несподівана зустріч?
Жадігер смикнув повід і повернув прямо до них. За ним рушила охорона.
— Що тут? Чому звернули вбік? Де варта? Куди вона дивиться? — голос його звучав незадоволено, з погрозою.
Добриня зиркнув на нього з-під шапки, не піднімаючи голови і сподіваючись, що Жадігер не впізнає його.
— Ось брат захворів. Не може йти — буду тягти, — пояснив коротко.
Почувши щось знайоме в голосі полоненика, Жадігер під'їхав ближче, нагайкою торкнувся його підборіддя, заглянув в обличчя. Очі його округлилися.
— Ба, ба, ба! Добриня! — він не приховував подиву. — Виходить, живий? Не пощастило втекти від мене? Орусутський собака! Я мав через тебе великі неприємності! Я міг через тебе, негіднику, не тільки втратити місце джагуна, сотника, а й позбутися голови! Дякуючи захистові добрих духів і Вічного Неба, я залишився живий і навіть не лишився прихильності мого благодійника Менгу-каана. Але то тільки щасливий збіг обставин, щасливий для мене випадок, а інакше б… Я тобі цього не забуду!
Добриня мовчав, розуміючи, що зараз він у повній владі цього всесильного монгола, який може одним ударом шаблі чи сокири обірвати його життя. А це означало б і смерть для Янки.
— Чому мовчиш, собако! — гримнув Жадігер. — Чи язика проковтнув?
Добриня розвів руками.
— А що казати? Ти, джагуне, на моєму місці вчинив би так само, як і я. Коли б потрапив у полон, то шукав би можливості визволитися. А коли б визволився, то знову разом із своїм народом захищався б від нападників. Хіба не так? Навіть заєць, коли потрапляє в капкан, намагається звільнитися від нього, навіть найплохіший кінь, коли на нього нападає вовк, копитами відбивається від нього. А ми ж люди!
— Ти вельми розумний, боголе!
Добриня пропустив ці слова мимо ушей.
— Ти мене уб'єш? Тоді вбивай нас з братом обох, бо він без мене все одно пропаде.
— Якщо він захворів і не може далі йти, то мої люди доб'ють його.
— А мене?
— А ти підеш далі! Ти знову станеш моїм рабом — і на цей раз навіки! Аж поки не здохнеш від непосильної праці та голоду! Це я тобі обіцяю!
— Не вбивай брата, Жадігере! Прошу тебе! — заблагав Добриня, жахаючись думки, що Янка може зараз загинути. — Я потягну його сам! Він скоро видужає… Не вбивай!
Жадігер скосив очі вниз, на ялинки, де розпростерлося нерухоме тіло.
— Потягнеш? Ти гадаєш, що витримаєш таку далеку і нелегку дорогу?
— Витримаю.
— Тоді тягни, а я подивлюся. За тобою слідкуватимуть! І не подумай тікати!
— Я не тікатиму.
— Ще б пак! Куди тут втечеш?
— Отже, я можу йти?
— Іди! І тримайся тут неподалік — зразу за мною!
Добриня упрігся в свої ялинки, як в оглоблі, і рушив, полишаючи після себе широко прометений слід.
Йти стало значно легше. Тягнути — не нести. І як йому відразу не спало на думку влаштувати щось подібне? Не вибився б так із сил. І все ж він поволі відставав. Незчувся, як його почали обганяти ті, хто йшов позаду. Він і далі не звертав би на це уваги, та важкий удар гарапникам по плечах, що навіть через кожух дошкулив, змусив його стрепенутися, відігнути думки і оглянутися.
Баатур здибив коня і замахнувся вдруге. Його плоске обвітрене обличчя було темне й похмуре.
— Не відставай, рабе! Хіба забув, що сказав джагун? — кинув погрозливо.
І Добриня зрозумів, що тепер він кожного дня, кожної миті буде під пильним наглядом. Він не має права відставати, Жадігер подбає про те, щоб підігнати його бичем або й пристукнути обушком бойової сокири. Якщо хочеш жити, якщо хочеш урятувати Янку, то знаходь силу і йди, уперто йди вперед услід за своїм хазяїном — аж до Ітилю або й далі.