Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
— Чому батько собі не сяде? — спитав я тихо, зайшовши за ляду. — Батько зовсім на себе не вважає, а такий же хворий. — Він заборонливо підняв долоню, мов би віддаляючи мої наполягання, і не переставав рахувати. Вигляд мав дуже мізерний. Мов на долоні було видно, що тільки штучне піднесення, гарячкова діяльність підтримує його сили, ще віддаляє хвилину повного зламу.
Я понишпорив на столі. То був радше пакет, ніж лист. Кілька днів тому я писав до книгарні у справі одної порнографічної книжки, і ось мені її прислано аж сюди, вже знайдено мою адресу, а радше адресу батька, який щойно відкрив собі крамницю, без вивіски і фірми. По суті — подиву гідна організація розвідки, дивовижна справність обслуговування! І такий незвичайний поспіх!
— Почитати можеш собі ззаду, в контуарі, — сказав батько, посилаючи мені незадоволений погляд. — Сам бачиш, що тут нема місця.
Контуар за крамницею був іще порожній. Крізь скляні двері туди впадало трохи світла з крамниці. На стінах висіли пальта крамівників. Я відкрив листа і в слабкому світлі від дверей почав читати.
Мені сповіщали, що жаданої книжки, на жаль, не було на складі. Почали її шукати, але, не випереджаючи наслідку цих пошуків, фірма тим часом дозволила собі переслати мені, без зобов'язань, один товар, щодо якого передбачалося моє безсумнівне зацікавлення. Далі йшов заплутаний опис розкладного астрономічного рефрактора, що мав велику світляну силу і різні переваги. Зацікавлений, я видобув з конверту той інструмент, зроблений з чорної церати або штивного полотна, складеного пласкою гармошкою. Я завжди мав слабість до телескопів. Тож почав розкладати багатократно складений плащ інструмента. Фіксований тонкими прутиками, під моїми руками розбудовувався величезний міх далекогляда, витягаючий на довжину цілого покою свою порожню буду, лябіринт чорних комор, довгий комплекс оптичних темниць, всунутих одна в одну до половини. То було щось на зразок довгого авта з лакового полотна, якийсь театральний реквізит, що в легкому матеріялі паперу й цупкого дреліху імітував масивність дійсности. Я заглянув у чорну лійку окуляра і побачив у глибині ледь видні обриси подвірної фасади Санаторію. Зацікавившись, я всунувся глибше у тильну комору апарата. Тепер у полі зору люнети я міг стежити за покоївкою, що йшла з тацею в руці півтемним коридиром Санаторію. Повернулась і осміхнулась. Невже вона мене бачить? — подумав я собі. Нездоланна сонливість запливала в мої очі туманом. Я сидів, властиво, в тильній коморі люнети, наче в авті-лімузині. Легкий порух двигуна — і ось апарат почав шелестіти лопотом паперового метелика, і я відчув, що він рухається разом зо мною і звертає до дверей.
Як велика чорна гусениця, люнета в'їхала в освітлену крамницю — многочленистий корпус, здоровенний паперовий тарган з імітацією двох ліхтарень на переді. Покупці з'юрмилися, сахаючись від того сліпого паперового смока, крамівники широко відкрили двері на вулицю, і я поволі виїхав тим паперовим автом, протокою між гістьми, які згіршеними поглядами відпроваджували той, правду кажучи, скандальний виїзд.
Так живеться в тому місті, і час пливе. Більшу частину дня спимо, і то не тільки в ліжку. Ні, стосовно цього пункту, ми не надто вибагливі. Тут у будь-яку пору дня в будь-якому місці людина готова встругнути собі солодку кунячку. Сперши голову на столик у ресторані, у бричці, а навіть навстоячки по дорозі, в сінях якого-небудь дому, куди можна заскочити на хвилинку, щоб на мить віддатися невідпорній потребі сну.
Прокидаючися, ще запаморочені і хилитливі, ми далі тягнемо перервану розмову, продовжуємо обтяжливу дорогу, котимо вперед заплутану справу без початку й кінця. Внаслідок цього десь по дорозі мимохідь губляться цілі інтервали часу, ми втрачаємо контроль над тяглістю дня і врешті-решт перестаємо на неї покладатися, без жалю відмовляємося від скелету неперервної хронології, до невтомного нагляду за якою ми звикли з навику і з дбайливої щоденної дисципліни. Тут ми давно покинули ту неустанну готовність складати іспит совісти з пробутого часу, ту скрупульозність у рахівництві кожного шеляга зужитих годин — гордість і амбітність нашої економії. З тих кардинальних чеснот, щодо яких ми колись не знали ні вагання, ні схиблення — ми давно капітулювали.