Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
На цю навалу псів нема ради, але, в такому разі, якого біса керівництво Санаторію тримає на ланцюгу здоровенного вовчура, жахливу бестію, справжнього вовкулаку з просто-таки демонічною дикістю?
Мурашки по спині біжать, скільки разів не проходив би я повз його буду, біля якої він стоїть завмерлий на короткому ланцюгу, з дико нашорошеним коміром кудлів навколо голови, вусатий, щетинястий і бородатий, з машинерією могутньої пащі, повної кликів. Абсолютно не гавкає, тільки його дика морда на вид людини стає ще страшнішою, риси ціпеніють у виразі бездонної люті, і він, поволі піднімаючи страшний свій писок, заходиться в тихій конвульсії зовсім низьким, жагучим, з глибин ненависти видобутим виттям, у якому звучать жалюгідність і розпач безсилля.
Мій батько байдуже проходить попри цю бестію, коли ми разом виходимо з Санаторію. Що до мене, то я за кожним разом переживаю потрясіння до глибини цією стихійною маніфестацією безсилої ненависти. Тепер я на дві голови переростаю батька, що дріботить біля мене, маленький і худий, своїми дрібними старечими кроками.
Вже коли наближаємось до Ринку, бачимо незвичайний рух. Юрми людей перебігають вулицю. До нас доходять неправдоподібні вісти про вторгнення в місто ворожої армії.
Серед загальної розгублености люди обмінюються тривожними й суперечливими відомостями. Це важко збагнути. Війна, не попереджена дипломатичними заходами? Війна серед блаженного спокою, не скаламученого жодним конфліктом? Війна — з ким і за що? Нас інформують, що вторгнення ворожої армії надихнуло партію невдоволених у цьому місті, які з'явилися на вулиці із зброєю в руках, тероризуючи мирних жителів. Ми й справді побачили групу цих путчистів у чорних цивільних уніформах з білими ременями, схрещеними на грудях, вони мовчки посувалися з похиленими карабінами. Юрба перед ними відступала, витіснялася на хідники, а вони йшли, посилаючи з-під циліндрів іронічні темні погляди, в яких малювалося почуття переваги, зблиск злосливої грайливости та якесь змовницьке поморгування, мов би вони стримували пирскання сміху, яке демаскувало всю оцю містифікацію. Декого з них упізнали в юрбі, але веселий покрик здушений грізністю схилених люф. Минають нас, не зачепивши нікого. Знову всі вулиці переливаються тривожним, похмуро-мовчазним натовпом. Глухий гомін горить над містом. Здається, здалека чути гуркіт артилерії, дудніння набійних ящиків. — Мушу продістатися до крамниці, — говорить зблідлий, але зібраний батько. — Тобі не конче мене супроводити, будеш мені тільки перешкоджати, — додає він. — Повертайся до Санаторію. Голос боягузтва радить мені послухатися. Я бачу, як батько втискається в непорушну стіну юрми і гублю його з очей.
Бічними провулками поквапно прокрадаюся у горішню частину міста. Здаю собі справу, що цими стрімкими дорогами мені вдасться півколом обійти середмістя, замкнуте людською тиснявою.
Там, у верхній частині міста, юрби було менше, а потім вона зникла зовсім. Я спокійно йшов порожніми вулицями до міського парку. Ліхтарні горіли там темними, голубуватими пломінцями, мов жалобні асфоделі. Кожна обтанцьована була роєм хрущів, тяжких, як кулі, несених скісним, бічним летом вібруючих крил. Деякі, опалі, недолуго совалися на піску, з опуклими панцерками, згорблені твердими покривками, під які вони пробували скласти ніжні плівки крил. По газонах і стежках ішли собі перехожі, поглинуті безтурботними розмовами. Останні дерева звішуються над подвір'ями будинків, що розташовані низько в долині і приперті до паркового муру. Я манджав уздовж того муру, який з мого боку сягає ледве до грудей, але назовні спадає до рівня подвір'їв високими, як поверх, кам'яними підпорами. В одному місці плятформа з утоптаної землі підходила з-поміж подвір'їв аж до висоти муру. Я легко переступив бар'єр і цією вузькою греблею протиснувся поміж тісною забудовою кам'яниць на вулицю. Мої розрахунки, помножені на чудову просторову інтуїцію, були вдалими. Я знаходився майже прямо перед санаторійним будинком, корпус якого невиразно біліє в чорній оправі дерев. Входжу, як звично, ззаду через подвір'я, через браму в залізній обгороді, і вже здалека бачу пса на його посту. Як завжди, сердечний трепет проходить мною на цей вид. Хочу минути його чимшвидше, щоб не чути цього добутого з глибини серця скавучання, коли, на превеликий жах, не вірячи власним очам, бачу, як він підскоками віддаляється від буди, не прив'язаний, біжить довкола подвір'я з глухим, мов би з бочки добутим, гавканням, хотячи перерізати мені відступ.