Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
— Хто б міг подумати! Адже вона прямо-таки не виходила з церкви…
Насіб, який сам бігав од столика до столика, підганяв своїх помічників і на око прикидав виторг. Такий би злочин та щодня, і він незабаром купив би омріяну плантацію какао!
Мундіньйо Фалкан, що призначив зустріч з Кловісом Костою в барі «Везувій», одразу потрапив у вир бурхливих дебатів. Він байдужо всміхався, заклопотаний своїми політичними проектами, які вже заполонили його цілком. Таким уже був Мундіньйо Фалкан: коли він щось задумував, то не заспокоювався до того часу, доки не виконував свого задуму. Але Доктора і Капітана зараз, здавалося, не цікавило нічого, крім убивства, немовби вранці між ними не було ніякої розмови. Мундіньйо обмежився тим, що висловив співчуття в зв'язку зі смертю дантиста, його сусіди і одного з небагатьох компаньйонів по морському купанню, яке вважалося на той час в Ільєусі мало не скандальною справою. Запальний, темпераментний Доктор почував себе в цих тривожних обставинах чудово. Історію Сіньязіньї він використав як привід для того, щоб оживити в пам'яті образ Офенізії, коханої імператора.
— Дона Сіньязінья була, до речі, далекою родичкою Авілів, а це рід романтичних жінок. Вона, мабуть, успадкувала гірку долю першої з них.
— А що це за Офенізія? Хто вона така? — зацікавився крамар з Ріо-до-Брасо, який приїхав в Ільєус на базар і бажав тепер привезти в своє містечко найбільше подробиць про вбивство.
— Моя прародичка, вона володіла згубною красою і надихала поета Теодоро де Кастро, а також навіяла пристрасну любов дону Педро II. Офенізія померла з горя тому, що не змогла вирушити разом з ним…
— Куди?
— Гм, куди… — втрутився Жоан Фулженсіо. — В ліжко, куди ж іще…
Але Доктор серйозно вів далі:
— До двору. Вона ладна була стати його коханкою, і братові довелося замкнути її під сім замків. Брат — полковник Луїс Антоніо д'Авіла — брав участь у війні з Парагваєм. А Офенізія померла з горя. В жилах дони Сіньязіньї текла кров Офенізії, кров роду Авілів, над яким нависло прокляття.
З'явився заспаний Ньо-Гало і голосно повідомив новину:
— Жезуїньйо одержав анонімного листа.
— Хто б його міг написати?
Всі мовчки заглибились у роздуми. Мундіньйо, скориставшись з цього, тихо запитав Капітана:
— Ну, а як Кловіс Коста? Ви з ним розмовляли?
— Він не мав часу, писав про вбивство. Тому й затримався вихід газети. Ми домовились про зустріч у нього дома ввечері…
— Тоді мені пора…
— Так швидко? Хіба вас не цікавлять подальші подробиці?
— Я не тутешній, мій любий… — розсміявся експортер.
Така байдужість до гострої і цікавої новини викликала загальне здивування. Мундіньйо перетнув майдан і зустрівся з групою учениць монастирської школи, яких супроводжував вчитель Жозуе. При появі експортера очі Малвіни запалали, вона усміхнулася і обсмикнула сукню. Жозуе, щасливий з того, що нарешті опинився в товаристві Малвіни, привітав ще раз Мундіньйо з тим, що коледж одержав офіційний статус:
— Тепер Ільєус зобов'язаний вам і цим доброчинством…
— Та що ви, облиште! Все це було так просто… — Мундіньйо скидався на принца, що великодушно жалував дворянські титули, гроші, милості.
— А що ви думаєте, сеньйоре, про вбивство? — запитала Ірасема, запальна шатенка, про яку вже гомоніли, що вона надто довго кокетує зі своїми залицяльниками біля воріт будинку.
Малвіна подалась вперед, щоб почути відповідь Мундіньйо. Той розвів руками:
— Завжди стає сумно, коли довідуєшся про смерть красивої жінки. Особливо про таку жахливу смерть. Красиву жінку слід шанувати, як ікону.
— Але ж вона зраджувала чоловікові,— обурилась Селестіна, ще зовсім юна дівчина, але вже з переконаннями старої діви.
— Якщо вибирати між любов'ю і смертю, — я віддаю перевагу любові…
— Ви також пишете вірші? — усміхнулася Малвіна.
— Я? Ні, сеньйорито, мені бракує поетичного хисту. Ось наш учитель — поет.
— А мені здалося… Ваші слова так нагадували вірші…
— Чудові слова, — підтримав її Жозуе.
Мундіньйо вперше звернув увагу на Малвіну. Гарна дівчина. Вона не відводила від нього очей, глибоких і таємничих.
— Ви так кажете тому, що ви самотній, — багатозначно зауважила Селестіна.
— А ви, сеньйорито, хіба не самотні?
Всі розсміялися, Мундіньйо попрощався. Малвіна провела його замріяним поглядом. Ірасема кинула майже з викликом: