Лікарня на відлюдді
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: TOB «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-61-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лікарня на відлюдді». Краткое содержание книги:
А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!
— А потім міжнародний симпозіум із малоінвазивної хірургії на базі Тачанівської ЦРЛ, — прокоментував Олег. — Столиця автоматично переходить із Москви у Васюки...
— Та пішов ти... Я ж серйозно! Ну, гляди, — Медвідь несподівано розлютився, погрожуючи пальцем, — як привезе Ганс лапа— роскопію, я тобі це згадаю... Ми з Голоюхом будемо жовчні міхури, як білі люди, по телевізору тягти, а ти далі своїм мікродоступом мучся!
— А яка різниця, — тепер уже навмисно накручував його Олег, — ти своїм лапароскопом зробиш у животі чотири дірки по півтора сантиметра, а я одну на шість. На одне виходить.
— Дійсно... — несподівано погодився Медвідь. — Що у чоло, що по лобі...
Коли Марійка увійшла до палати з ватою, змоченою спиртом, Засула вже сидів на койці, вдягнутий у спортивний костюм і тихо насолоджувався життям.
— О! — здивувалася вона. — Скоро ти запакувався. Боїшся, щоб хтось без штанів не побачив?
— Ну, ти ж бачила... — загадково посміхнувся той. — А для решти я що — експонат?
— Ну, гаразд... Експонате... — посміхнулася сестра. — Скидай. Показуй дупу.
-О... вам би тільки дупу...— хворий картинно скривився, збираючись зсунути штани.
Несподівано пилочка, яку Маша дістала з кишені, щоб розкрити ампулу, вислизнула з пальців і впала на підлогу, під сусідню порожню койку.
— Що, хвилюєшся? — підколов жінку Засула. — Я також хвилююся, коли ти заходиш...
Похитавши головою, сестра зігнулася, щоб підняти пилочку. Погляд пацієнта при цьому мимоволі прикипів до округлих стегон, що з'явилися з-під не надто довгого халата. А пилочка наче навмисно приліпилася до підлоги й не хотіла підійматися. Очі місцевої знаменитості при цьому розширилися, і він рвучко проковтнув, соваючись на койці. А ще одна зміна, яка з ним відбулася, остаточно переконала «Казанову» в тому, що операція практично ніяк не вплинула на його організм.
Маша нарешті набрала рідину в шприц і повернулася до нього:
— Що, так і будемо сидіти? Може, ми уколів боїмося? А казали, що ви такий...
— Ти приходь увечері, побачиш, який я... — ображено пробурмотів чоловік, перевертаючись животом донизу і стягаючи штани одним пальцем донизу.
— А це тобі два в одному — і той, що на вечір також.
Вона з розгону вліпила йому укол і, притиснувши до сідниці вату його ж пальцем, вийшла.
— Ти добре подумай! — заголосив їй услід Засула, обличчя якого набуло при цьому достатньо серйозного виразу. — Більше такої можливості може й не трапитися! Заким твоя наступна зміна, я вже...
При цьому його погляд встиг «сфотографувати» доволі приємні форми, обтягнуті халатом. Він підвівся і нервово заходив по палаті.
Подарований Якимцем мобільний продовжував настирливо пискотіти, й Олег, не зумівши навпомацки вимкнути сигнал, заскочив до перев'язочної. Там було порожньо і охайно. Спершись на стіл, він витяг телефон і відповів:
— Так.
— Привіт. Ну, що там, старий?
— Я й сам оце збирався до тебе дзвонити, — зібрався з думками Олег. — Загалом нічого видатного не відбувається. Друг твій із бородавками повністю вичухався. І навіть доньку заміж віддає. Кажуть, днями весілля. Взагалі-то цілком нормальний мужик, якщо тебе моя думка цікавить. Ніякий не вовкулака.
— Гумор недоречний, — образився Володя.
— Ну, вибач. Я просто у тому відношенні, що мужик як мужик.
— А за кого видає заміж? — після секундної паузи запитав Якимець.
— Та був тут у нас такий фельдшер — Павло. Здається, я тобі говорив за нього.
— Чому був?
— Вигнали його. Розрахували.
— За що?
— Та я й сам до пуття не знаю. Він нещодавно з Німеччини повернувся...
— Чекай-чекай! Це точно? — перебив Володя. — 3 Німеччини?
— Та ніби... З нелегалки. Начебто його депортували. То він після цього назад до лікарні влаштувався, а тепер за щось вигнали. Наче десь наблудив по роботі.
— Ну, добре... — зосереджено промовив Якимець. — А... А як, до речі, прізвище цього фельдшера вашого?
— Здається, Панченко, якщо не помиляюся.
— А нареченої його?
— Ну, Бліщ, напевно... Це ж, кажу тобі — завгоспова донька.
— Ага, точно...— погодився Якимець.— Значить, так.
Дізнаєшся щось цікаве про цього Павла — відразу мені дзвони.