Мене називають Червоний

Пославши тисячу проклять у бік європейських малярів та Еніште, я витер намальоване й знову, дивлячись на себе в дзеркалі, взявся за роботу.

Аж далеко потому, немов прочунявшись, промчавши десятками вулиць, я побачив, що перебуваю біля цієї клятої кав'ярні. Я й уявлення не мав, як тут опинився. Коли зайшов усередину, мені стало так прикро и соромно за те, що затесався в коло цих нікудишніх малярів і каліграфів, що на лобі аж піт виступив.

Я спиною відчував, як вони стежать за мною, штовхаючи один одного, кивають пальцями в мій бік і посміхаються. Намагаючись триматися природно, я примостивсь у закутку. Мої очі, бігаючи, шукали інших, справжніх художників, моїх улюблених побратимів, з якими я навчався в майстра Османа. Безсумнівно, вони теж виводили сьогодні пізно ввечері скакунів, як останні дурні, сприйняли те змагання всерйоз і вимотали собі всі нерви.

Меддах-ефенді ще не розпочав оповіді. Та ще й малюнок не повісили. Тому я був вимушений поспілкуватися з братією в кав'ярні.

Що ж, викладу вам усе начистоту, як було діло: я, як і всі, сипав дотепами, розповідав сороміцькі історії, цілувався з друзями, даючи волю рукам, вставляв у розмову каламбури, жонглював словами, розпитував, як поживають молоденькі підмайстри, як і всі, в'їдливо говорив про наших ворогів, а вже коли розійшовся, то дозволяв собі й мацати когось чи цілувати в шию. Я так поводився, але якусь частину моєї душі поглинули жорстоке безголосся, байдужість, що завдавало мені невимовного болю.

Знову-таки, граючи словами, я став порівнювати пісюри знайомих, про яких ми пліткували, та свій власний з калямом, очеретиною, колонами кав'ярні, сопілкою, стовпом, пореєм, дерев'яним молотком, солодким льодяником на паличці, сосною й двічі з цілим всесвітом. А коли ми завели мову про сідниці гарненьких хлопченят, я почав називати їх помаранчами, інжиром, кадаїфом,[185] подушечкою, животиком з пуповинкою. У відповідь один із моїх ровесників порівняв свій інструмент зі щоглою корабля та жердиною скомороха, але балагурив нездало, сам собі не вірячи. Я, окрім усього, робив недвозначні натяки каліграфам і вродливим юнакам, ще жартома натякав на обвислі очеретини старих майстрів, на те, які вишневі вуста в наших нових підмайстрів, на те місце, де (як і я) ховають гроші обдаровані маляри (ми називаємо його непристойним закапелком), гиготав, що в мене вино не з трояндовими пелюстками, а з опієм, згадував останніх майстрів Шираза й Тебріза, розказував, що в Халебі каву змішують з вином.