Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
А через півтори години, коли урочистий захід закінчувався виступом хору імені Верьовки, що у колишньому музеї Леніна співав для перевдягнених у вишиванки комуністів «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю», я, поклавши до кишені скромний гонорар, проходив холом до виходу, — раптом зрозумів, що то за моїм плечем у подобі чиновника протокольної служби президента, можливо, стояв сам Божий Ангел і підказав мені геніальну ідею! Їй-бо!
Я зупинився, наче вражений громом, і роззирався навкруги. Все... Тобто АБСОЛЮТНО ВСЕ, і я сам, жалюгідний продажний артист, який ще двадцять хвилин тому «прославляв владу з високої трибуни», і весь цей кворум «державотворців», та й, що там казати, вся ця країна — є суцільним породженням ЖЛОБСТВА, яке ЄДИНЕ і було тою сталою формою українського буття, з якого вийшли і ці жлобські шароварні костюми хору імені Верьовки, і ці масні пики народних депутатів та їхніх жлобських дружин із буклями штучних зачісок у нібито трендових сукнях від модних дизайнерів, і ці недолугі ніби сучасні митці, які, обпившись дешевим одеським вином (яке зазвичай подають на державних заходах), гомоніли про «геніальність» Пєті Ющенка, який придумав таку «геніальну штуку», як «Галерея видатних українців», і ці нещасні, в замусолених фартухах офіціанти, які розносили вино, і ці, у дорогих костюмах, бізнесмени, які ліпилися до «властьімущіх», аби захистити свій бізнес від перевірок із прокуратури та податкової інспекції, та й сам Український дім, що гостинно сповивав так звану «еліту нації» своїм «совковим дебілізмом», у той час, як навколо лежала занедбана, напівзруйнована країна, що потопала у горах сміття та дешевій російській попсі і китайському «ширпотрєбє», — чи не все це було суцільним жлобством.
І саме в ту мить я зрозумів: «ЖЛОБСТВО — ТО НАШЕ ВСЕ!»
З того розуміння і постав цей проект, який я Вам, шановний читачу, і присвячую.
Початок проекту
А через місяць я зазирнув до батьків «на чай». За столом розмови точилися знов-таки переважно довкруж «запроданця Ющенка», який зрадив ідеали Помаранчевої революції, чим деморалізував власний народ на довгі роки. Люди ж вірили і чекали на втілення в життя задекларованих намірів «про тюрми для бандитів», про «Європу в Україні» та про «кінець панування кримінально-олігархічних схем». А насправді і ця віра, і спільнота були ошукані, оббрехані та зневолені. І знову тут якось несподівано, раз у раз, почали вириватися вже з вуст моїх батьків, корінних киян, оті самі слова і логічні висновки, про які йшлося вище. І терміни «жлобство» та «жлобська ментальність» здавалися як ніколи доречними для того, щоб охарактеризувати стан справ у сучасній Україні.
«А що робити, коли вчорашні селюки, жлоби, шахраї та відверті злочинці стали тепер народними депутатами і нав’язують нам свою жлобську шкалу цінностей та орієнтирів? У владі виживають тільки безпринципні, хамовиті, підступні та брехливі нездари. От і маємо результат! — обурювалася моя мама, яка впродовж двох місяців помаранчевої єдності щодня була на Майдані Незалежності (і, зауважте, не за гроші, як хтось намагається нам тепер втовкмачити). — Люди ж повірили! Прокинулися. Встали як один! А тепер що... Тотальна апатія і зневіра. Той Ющенко ще гірший за Януковича! З Яником хоч все ясно. Бандюк — і в Африці бандюк. І він того й не приховує! А цей же демагог безнадійний, який тільки патякати й може..."
Олії у вогонь підлив мій молодший брат, який у вільний від навчання час співав у юнацькому хорі «Дзвіночок»: «А оно, дивіться! Ми вчора у фонді Кучми виступали, які прикольні роботи там були, їх чувак якийсь малює...» І на екрані свого мобільного телефону показав нам цікаві картини на тему українського жлобства. Родина «мурляків» зі спального району і конкретний «пацанчик» з підписом «Брателло», і Елвіс Преслі в українській вишиванці із золотим зубом і підписом «Лав мі бейбі», і Олег Скрипка в «адідасівському» костюмі — «Oleg vicont de violin».
«О! Та це ж якраз ілюстрація того, про що ми говоримо! Треба познайомитися з однодумцем. А прізвища його не знаєш?» — запитав я у брата. — «Ні».