Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Мені цікава масова свідомість, і тому я працюю з нею, з шаблонами мислення, а потім пропоную тим же українцям поглянути на свої х-файли, інопланетні.
Масова культура збоку — це те, що мене надихає... Я навіть не пропоную, а запрошую всіх поглянути на те, що побачив. У людей, схоже, очі розбігаються, вони нічого не спроможні побачити, я ж намагаюся допомогти їм у цьому.
Новини по телевізору
Для багатьох людей телевізор — це маленький їхній світ, для когось таким світом є Інтернет. От кожен рухається визначеною траєкторією: на роботу, у магазин і в квартиру. Далеко не для всіх цей світ обмежується вихідними днями й задуманими творчими задачами. І в людей по життю стаються якісь події. В телевізорі сказали, що хтось когось розстріляв, а потім трупи ніби перенесли в інше місце, з’ясували, що ще й переодягнули, згодом виявляється: це якісь не такі новини, взагалі не ті. І ти побачене й почуте аналізуєш і розумієш, що політика — це лише тло, а для тебе як для художника — тло, фон для подальших пошуків.
Бо я не всім, побаченим у телевізорі, надихаюся, обираю те, що таки зацікавило.
Понад те, коли я дивлюся новини, часто вловлюю мотивацію замовника цих новин. Адже українські телеканали комусь належать, у них є редакційна політика, не тільки у журналістів, але й у власників медіа. Ця медіакратія уже настільки всюдисуща, що від неї не втечеш.
Новини, які зараз передають мас-медіа — це інформація, пласка, примітивна, звичайна, звична, не інтелектуальна, бо очищена від інтелекту, хтось навіть називає цей потік і шум сміттям. Але це сміття мені необхідне, щоб у всій повноті відчувати сучасний світ, у якому живу.
Повага до країни
Мене дивує діяльність українських політиків, які чомусь вирішили, що потрібно захистити російськомовних українців. З огляду на те, що я розмовляю російською, вони нібито хочуть покращити мені життя, тільки навіщо?
Я прекрасно розумію, що є Україна, є українська мова, є українці, і я поважаю це.
Якщо мене примусять розмовляти українською, що ж, говоритиму. Як на мене, така політика раціональніша, ніж забирати мову в народу, а воно так виглядає. Це вже якесь безглуздя.
Мені не все одно, що відбувається з мовою, б я живу в цій країні і... не хочу жити в Росії. Понад то, навіть на кордоні, не те що в самій Росії, я почуваюся вкрай дискомфортно. Інша річ, коли приїздиш у Європу, там по-справжньому комфортно.
Нудна людина
Як часто я перетинаюся в житті зі жлобами?.. Та я сам — жлоб. Особливо тоді, коли доводиться захищати свій особистий простір чи сім’ю. Коли виникає необхідність спілкуватися з вахтером або з двірником, ловлю себе на думці, що не знаю, як потрібно з певними людьми говорити.
Є такі персонажі, яких я просто остерігаюся. Із чиновниками також — і не вмію, і просто не хочу перетинатися по життю. Тож якщо потрібно йти в держустанову, йду разом із дружиною, бо вона працює в суді й у неї краще склалося із розумінням того, що і як потрібно говорити. Це не значить, що я поводжуся, як божевільний художник, бо таким не є.
Мені здається, що я не зовсім справжній художник, яким його бачить і уявляє собі суспільство. Коли працюю, то буваю й іронічним, і саркастичним, і ліричним — різним, тобто сентиментальність можу собі дозволити. Не можна постійно вихлюпувати агресію, махати кулаками, бо це з часом набридає. Як тому, хто це робить, так і тому, хто на це все дивиться. Краще в будь-якому разі проявляти різноманітність, як у грі, скажімо, у футболі. Бо коли команда грає монотонно і передбачувано, то це програш — супротивник таку гру швидко зрозуміє. Потрібно бути винахідливим, якщо це тобі дано.
І ще важливо — вміти програвати, тримати удар та отримувати по голові. Коли якісь неприємності відбуваються на побутовому рівні, тоді реакції рефлекторні, а якщо є можливість подумати — то я ніколи не блокую себе, а радше стаю схожим на діру, яка пропускає агресію. А це вже інший рівень мислення.
Напевне, в побуті я ніякий. І краще перебуватиму в товаристві нейтральних людей, які не танцюватимуть на столі. Якщо ж трапилося так, що на столі хтось танцює, то вже й не знаю, що з цим робити...
Екстремальність, як на мій розсуд, доречніша в творчості, а не в буденному житті. Тут я, мабуть, людина нудна.
Гламур і фейки