Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Кримінальні хлопчики
Можу розповісти історію однієї зі своїх робіт, на якій присутнє жлобство. Троє чоловіків справляють малу потребу на четвертого, а він закриває своє обличчя руками. Ця скульптура відображає моє бачення кримінальних 90-х, вона є моїм пам’ятником кримінальній поетиці. У режисера Джона By були хлопці з пістолями в перехрещених руках, в Тарантіно — своє кримінальне чтиво, а у мене — «пісяючі» хлопчики. В ідеалі інсталяція мала б бути серед інших фонтанів у російському Петродворці. Усе в ній тоді б могло бути розфарбоване золотом. Однак ця мрія нездійсненна. Та через цей проект я знайшов спосіб висловити своє розуміння кримінального світу, шукав ту крайню точку людського приниження, водночас у ньому присутня завуальована іронія.
Мотивація роботи
Коли я дивлюся на мистецькі об’єкти, то завдяки професійному досвіду чи, можливо, інтуїції, бачу — мотивацію. Тобто те, чим керувався автор, коли творив. Так, професіоналізм має значення, він у будь-якому разі має бути.
Робота характеризує майстра, і немає значення, чи це живопис, чи кіно, чи музика. Та для мене не професіоналізм є визначальним, а саме мотивація автора, яка висвічує все зсередини. Видно і кон’юнктуру, і халтуру, і лицемірство, нещирість у тому, що мені хотіли сказати.
Мотивація присутня у всьому, однак з нею треба бути акуратним, бо йдеться про дуже тонкі речі, а коли вона грубо проступає в роботі, то нівелює твір. Мотивація не є предметом мистецтва, тож якщо її видно, значить вона зайва.
Якщо автор уміє приховати мотивацію, він очищає свою роботу від своїх же суб’єктивних комплексів чи ілюзій і водночас захищає себе від закидів стосовно своєї мотивації і стосовно того, що художник не стежить за тим, що зображає і що говорить. Однак не всі художники настільки тонко працюють з матеріалом і над собою, зрештою.
Громадянський екстремізм
Я прибічник того, що внутрішню енергію людина має берегти. Тому я нечасто ходжу на різні тусовки, не роздаю інтерв’ю, намагаюся говорити менше, а працювати якомога більше. Увесь мій екстремізм висловлений у роботах, тому відповіді на запитання потрібно шукати в них.
Моя громадянська позиція — знов-таки у творчості. Усі проблеми, суспільно-політичні, універсальні, які я вихоплюю зі світу, вирішую тут і тепер як художник. У мене немає часу чекати років 50 на те, що дійсність і оточення зміняться й болючі точки зникнуть. З іншого боку, ставлення до соціуму, до політики — це те, без чого сучасне мистецтво не існує, тому мою особисту позицію варто зчитувати саме з моїх творів. І річ навіть не в формі подачі — чи ти малюєш уздовж, чи впоперек. Насправді є дуже багато інших складових мистецького висловлювання, різних, умовно кажучи, трафаретів і лінз, через які можна бачити.
Х-файли
Усі мої роботи, чи то живопис, чи то фотографія, чи відео, мають подвійне дно, тож існує верхній шар — його простіше побачити, і те, що під ним і що бачить меншість. Для гурмана високочолого теж щось знайдеться, не лише для непідготовленого глядача. Та річ не в багатошаровості, а в чому (?) — скажу трохи згодом — після роз’яснень...
Коли я працював над «Х-файлами», які стали одним із значних проектів, то мав задум створити картину української дійсності, масштабну, народну. У цій серії відображено, як у життя звичайних людей — на город, у сортир, у них самих — проникли прибульці. Трудячись над проектом, я навіть не сподівався, що саме він викличе такий резонанс і що роботу купуватимуть на світовому аукціоні рівня Sotheby’s.
Є в мене ще серія російська «Кожному своє», де ця країна зображена з погляду іноземця, нехай і шаблонного, зате промовистого. «Водка», п’янки, ведмеді на балалайках грають... Одна з картин називається «Алконавт»: п’яний мужик летить над зимовим містом, в одній руці тримає гармошку, яка розтягнулася в просторі, в іншій у нього — пляшка, на голові — шапка-вушанка. Ще одна робота під назвою «Дикі танці» складається з фрагментів, образно кажучи, кіл, серед яких «Танець» Анрі Матісса, а також хоровод російських військовиків і людей в цивільному, яким п’яний ведмідь грає на балалайці, і, нарешті, третє коло сивих чоловіків у національному одязі, адже на Кавказі теж споконвіків танцюють кругові танці. Звідки взялося друге коло танцю? Прості люди в цивільному привернули мою увагу своєю наївністю. Мені дивно, що нещасні російські пенсіонери досі вірять тому, що їм говорять із телеекрана, живуть у своїх старечих ілюзіях, та й не тільки вони, на жаль. Проте я не хочу показувати цих людей інакшими (а такими, якими їх побачив, бо сам прагну бачити те, що насправді є), спародіювати, щоб у результаті вийшла народна картина.