Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Жаль, що з нами немає Матео, — промовив Мафіо, а Ніколо Поло подумав: «Мене завжди тішило, що біля Марко є Матео». Вголос же промовив: — Не треба йому було плисти.
— Тепер їздив би з нами. Слова падали, як важкі краплини.
— Весь флот біля Ціпангу знищено, — не підводячи голови, озвався Марко.
Запала довга мовчанка. Нарешті Мафіо сказав немов сам до себе:
— Значить, ти вже знаєш про це.
Ніколо й Мафіо уникали погляду Марко. Так, вони вже знали про загибель флоту, але не зважувались сказати про це Марко.
— Я вірю, що він ще живий, — сказав молодий Поло.
— Будемо сподіватися, — відповів батько.
ВИКРАДЕННЯ
«Оце і моє життя», думала Ашіма. Ранкові голоси дратували її. Від третього двору до вулиці було досить далеко, і сюди не долинали вигуки, розмови, шум майстерень. Та що з того, коли пташки співали на все горло і кожен крок, кожна посмішка заважали їй?
Молодий пан рано пішов з дому.
— Я хотів сьогодні побути цілий день дома, але міністр Ахмед прислав по мене кур'єра. — Марко посміхнувся трохи зніяковіло. — Пробач мені, Ашіма! — І зник.
Для нього вона тільки блискучий камінь, який прикрашає сад.
Може, їй треба було сказати: «Чому ви пробачаєтесь переді мною? Я вас не розумію, месер Поло. Хіба є що-небудь важливіше за ваші справи при дворі? — І потім ущипливо додати: — Ви ж знаєте, що я найбільше люблю сидіти сама вдома».
Ашіма вигадувала нові й нові відповіді, все вагоміші і все ущипливіші. Вона взяла срібне люстерко, оправлене в слонову кістку, протерла його до блиску і глянула на себе. Хіба вона не красива? Вітер шарпав відчинене вікно. На вербі тріпотіли листочки і співали тиху мелодію, доповнюючи її мовчазною грою тривожних тіней.
Служанка, яку Ашіма прозвала Перлинкою, принесла чай. Вона дрібно, нечутно протупотіла по килиму, ніби танцюристка. Ашіма відклала люстерко і відступила од вікна.
— Ти така весела! — сказала вона. — Завжди смієшся.
Дівчина зиркнула на господиню. Її пройняв легенький острах. Може, вона її розгнівала? Але Ашіма була зовсім не сердита, тільки трішки зажурена. Хіба вона не чує, як співають пташки?
— Я кинула в ставок камінець, — сказала Перлинка, — і рибки порснули на всі боки. Так було весело!
Вона показала руками, як швидко розбіглися золоті рибки, і широко розкрила рота: ось як вони хапають воду. Вона так скривилась, що Ашіма не могла стриматись од сміху.
— Ну, досить! — сказала вона, знову посерйознівши. — Адже мені зовсім не хочеться сміятись.
Дівчина одразу ж послухалася, хоч її обличчя залишилось веселим.
— Тут так хороше! — зважилася докинути вона. — Ви такі добрі до мене. І їсти є вдосталь.
«Її не б'ють, — подумала Ашіма, — і вона рада». Ашімі стало трохи соромно за свою невдячність. Як вона могла забути, що вона стояла на найнижчому ступіні людського існування, поки її не визволили Матео й Марко. Голод, побої, лахміття замість одежі — ось що знала вона тоді.
— Я хочу тебе щось спитати, — мовила вона до служниці.
Та з цікавістю схилила голову, облизнувши кінчиком язика губи. Вона мала такий вигляд, наче сподівалась почути якусь величезну таємницю.
Щоки Ашіми почервоніли. На мить вона завагалась, але врешті все-таки спитала:
— Скажи, Перлинко, чи я красива?
І враз так засоромилась, що не знала, куди очі подіти.
Але дівчина відповіла їй з щирим подивом:
— І ви ще питаєте? Ви гарні, як фея. Хто тільки гляне на вас, того одразу полонить ваша краса. Та ви й самі це знаєте. Нащо ви питаєте мене? Ви гарні й добрі, як небесна королева, — мрійливо додала служниця.
Ашіма збентежено бавилася намистом з перлів.
— Я питаю такі дурниці, — мовила вона. — Пообіцяй мені, що ти нікому не скажеш про це жодного слова.
— Нікому! — урочисто пообіцяла дівчина. — Навіть золотим рибкам у ставку не скажу нічого.
Раптом Ашіма почула чиїсь кроки.
— Хтось прийшов, — мовила вона, встаючи з свого місця. — Ходи-но подивись, може, це пан повернувся.
Двері тихо відчинились. В Ашіми закалатало серце. Вона приколола волосся шпилькою з бірюзи і схвильовано розгладила руками вбрання. Вітер доніс до її слуху чужі чоловічі голоси. Ашіма розчаровано сіла на своє місце. Коли повернулась Перлинка, вона знову була байдужа й холодна.
— Що там таке? — спитала вона.
— Посланець від пана Марко Поло. Пан чекає вас у віллі над річкою. Він прислав по вас паланкін.
— Марко… молодий пан? Хіба він пішов не до міністра Ахмеда?