Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 59. Поселення Панське—1. Башта Ольвійського укріплення, IV ст. до н. е.

Певна спеціалізація господарської діяльності, добре простежена на археологічному матеріалі, мабуть, була результатом дії інтегративно-централізуючих тенденцій, які зумовлювалися об'єднанням цих районів у межах Херсонеської держави. Гераклейський півострів і Північно-Західний Крим певним чином доповнювали один одного і складали економічне ціле, що базувалося на натуральному в своїй основі господарстві. Водночас спеціалізація двох основних економічних районів спричинилася до поступового формування у межах Херсонеської держави єдиного внутрішнього ринку.

Таким чином, розширення земельного фонду, що перебував під контролем херсонеської громадянської общини у другій половині IV ст. до н. е. і з рубежу IV—III ст. до н. е. в Північно-Західному та Західному Криму, зумовило економічний розквіт Херсонеса. Новий етап його соціально-економічного розвитку, пов'язаний з перетворенням поліса на центр порівняно великої територіальної держави, характеризується зростанням товарної спрямованості виробництва і певним розвитком товарних відносин. Однак, це ще не дає підстав говорити про якісні зміни в його розвитку, а свідчить лише про деякі особливості останнього порівняно з попереднім періодом.

Рис. 60. Поселення Панське—1. Садиби V—VI. Загальний вигляд (за О. М. Щегловим).

З першої половини III ст. до н. е. внаслідок скіфської експансії Херсонес поступово втрачає свої володіння у Північно-Західному Криму. У зв'язку з цим вже з рубежу III—II ст. до н. е. у своїй зовнішній політиці місто орієнтується на Понтійське царство, що насамперед зумовлювалося воєнною активністю скіфів. Погіршення зовнішньо- і внутрішньополітичного стану спонукало приєднання Херсонеса до договору Фарнака з Римом (179 р. до н. е.) [Polyb., 25, 2]. На основі цього договору місто здобувало можливість одержати реальну військову допомогу. Крім цього, з понтійським царем було укладено й окремий договір, згідно з яким Понтійська держава зобов'язувалася надати допомогу Херсонесу у військових діях проти сусідніх варварів [IOSPE, І2, № 402].

На початку II ст. до н. е. скіфи знов активізувалися і в середині цього століття захопили майже весь Північно-Західний Крим, а на місцях херсонеських поселень спорудили свої фортеці. У другій половині II ст. до н. е. скіфська експансія тривала. Тепер загроза нависла над самим Херсонесом і його околицями. Саме у цей час гине низка садиб на Гераклейському півострові і поспіхом укріплюються оборонні споруди міста[721].

За таких умов місто не змогло організувати надійну відсіч варварам і звернулося по допомогу до царя Понту Мітридата VI Євпатора. У Херсонес було направлено війська під командуванням Діофанта, які близько 113 р. до н. е. розбили скіфів і їхніх союзників роксоланів та заволоділи декількома пізньоскіфськими фортецями [Strabo., VII, 3, 17; IOSPE, І2, № 352]. Загрозу Херсонесу було ліквідовано, а Скіфське царство, мабуть, стало васальним щодо Понтійського царства і на його території було розміщено понтійські' військові загони[722].