Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
По правому борту прочинився люк шлюзової камери. Усередині «Харібди» увімкнулося світло, заливши коридор. На контрасті аварійне освітлення хребта здалося ще тьмянішим. Я зазирнув у двері. У кабіні практично не лишалося вільного місця — лише одна відчинена капсула, затиснута між баками з холодильним агентом і паливом та масивними модифікованими амортизаторами. «Харібду» було переобладнано для польотів на далекі відстані з високим прискоренням.
Для мене.
Труп Сарасті підштовхнув мене всередину. Я озирнувся і глянув на нього.
— Чи було це взагалі хоч колись ним? — запитав я.
«Іди».
— Скажи мені. Він коли-небудь говорив сам за себе? Вирішував щось самостійно? Чи виконували ми колись його накази, чи завжди все визначав ти?
Неживі очі Сарасті дивилися на мене скляним безтямним поглядом. Його пальці судомно вдарили по планшету.
«Ви н любте нказв вд мшин. Так спокйнше».
Я дозволив йому пристебнути мене й опустити кришку. Лежав у темряві й відчував, як мене бовтає й швиргає, коли шатл ковзнув у пускову шахту. Пережив раптову тишу, коли стикувальні затискачі послабилися, спазм від прискорення, коли корабель виплюнув мене у вакуум, і невпинний розгін, що тиснув мені на груди, наче м’яка гора. Шатл довкола мене тремтів від навантаження, яке набагато перевищувало закладене в технічних нормах.
Мої імплантати знову увімкнулися. Я несподівано отримав змогу визирнути назовні, якби захотів. Я міг би побачити, що відбувається позаду мене.
Однак вирішив не робити цього — і все одно глянув, попри всю свою рішучість і затятість.
До того часу «Тезей» уже зменшився навіть на тактичному дисплеї. Корабель опускався в гравітаційний колодязь на рандеву з ворогом, смикаючись, певно, навмисне — останній маневр, що мав на меті доставити заряд настільки близько до цілі, наскільки це можливо. «Роршах» піднімався йому назустріч, розпростерши покарлючені руки, неначе в очікуванні обіймів. Однак увагу привертало тло, а не суперники: екран заповнило буремне обличчя Великого Бена; рухома циклонічна завіса впала на вікно. Тугі магнітні смуги лягали на нього дивним візерунком. «Роршах» перетягував на себе всю магнітосферу Бена, вбираючись у неї, наче в яскраву мантію, зв’язуючи її в тугий вузол, що розростався, сяяв і надимався…
«Щось схоже на магнітний спалах карлика спектрального класу L, — сказав колись Сарасті, — але тоді ми мали б побачити щось достатньо велике, здатне спровокувати такий ефект, а небо в тому напрямку лишалося чистим. Міжнародний астрономічний союз назвав це статистичною похибкою».
У певному сенсі, так воно й було. Можливо, такий ефект викликало якесь зіткнення чи шалений, короткий сплеск якогось потужного джерела енергії, що перезапустилося через мільйони років сну. Як тепер: спалах на сонці, але без сонця. Магнітна гармата, в десять тисяч разів потужніша, ніж її могла б створити природа.
Обидві сторони схопилися за зброю. Не знаю, хто вистрелив першим, якщо це взагалі мало якесь значення: чи ж багато тонн антиматерії знадобиться, щоб дорівнятися до чогось, здатного вичавити енергію сонця з газової кульки, трішки більшої за Юпітер? Чи «Роршах» також змирився з поразкою і вирішив завдати самовбивчого удару по суперникові?
Не знаю. Великий Бен заступив краєвид за кілька хвилин до вибуху. Можливо, саме тому я й досі живий. Бен встав між мною і палючим світлом вибуху, схожий на монетку, що закрила сонце.
«Тезей» передавав усе, що міг, — до останньої мікросекунди. Кожну записану мить рукопашного бою, кожен зворотний відлік і кожен подих. Усі рухи й усі вектори. Вся телеметрія була у моєму розпорядженні. Я можу розкласти її на безліч контурів, постійних і дискретних. Я можу модифікувати топологію, аналізувати її, стискати й перекладати на всі діалекти, які тільки можуть зрозуміти союзники. Можливо, Сарасті й мав рацію: щось із цього справді важливо.
Однак я все одно не розумію, що воно означає.
Харібда
Колись види вимирали. Тепер вони йдуть у відставку.