Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
Блядь блядь блядь.
«Тезей» нахилився. Світло моргнуло, вимкнулося, тоді знову увімкнулося. Рухома переділка підштовхувала мене ззаду.
— Додаткові ресурси задіяно, — спокійно повідомив Капітан.
— Капітане! Сарасті знепритомнів! — я відштовхнувся від найближчої драбини, врізався в піхотинця й полетів уперед, за вампіром. — Бейтс не… Що мені робити?
— Навігацію вимкнено. Аферентні модулі по правому борту вимкнено.
Я зрозумів, що він розмовляє не зі мною. Може, це взагалі не Капітан. Тільки звичайний рефлекс: діалогове дерево, що поширює загальну інформацію. Може, «Тезея» вже лоботомували, а розмовляє лише стовбур його мозку.
Знову темрява. Миготіння вогнів.
Якщо Капітан загинув, нам кінець.
Я підштовхнув Сарасті вперед. Сирена продовжувала завивати. До барабана лишалося двадцять метрів. Біомедичний відсік був по той бік зачиненого люка. Я пам’ятаю, що раніше він був відчинений. Хтось зачинив його протягом останніх кількох хвилин. На щастя, на дверях «Тезея» не було замків.
Хіба що Банда забарикадувала його, перш ніж захопила місток…
— Люди, пристебніться! Ми забираємося звідси!
Хто в біса?..
Відкритий канал зв’язку з містком. Там кричала Сьюзан Джеймс. Чи хтось інший. Я не міг визначити, кому належить голос…
Десять метрів до барабана. «Тезей» знову смикнувся й сповільнив обертання, стабілізувався.
— Хто-небудь, запустіть цей клятий реактор! У мене тут тільки струменеве кермо!
— Сьюзан? Саша? — Я був біля люка. — Хто там?
Я протиснувся повз Сарасті і простягнув руку, щоб відчинити вхід.
Жодної відповіді.
З КонСенсусу також.
Я почув приглушене гудіння позаду, побачив моторошний рух тіней на переділці — але на мить пізніше, ніж було потрібно. Я повернувся саме вчасно, щоб побачити, як один з піхотинців піднімає над головою Сарасті шипастий вигнутий, як ятаган, відросток з голкою на кінці.
Повернувся вчасно, щоб побачити, як робот устромляє її в голову вампіра.
Я закляк. Металевий хоботок висунувся, темний і липкий. Латеральні максилопеди взялися підгризати основу черепа Сарасті. Тепер його понівечене тіло вже не смикалося; воно тільки тремтіло — лантух м’язів і рухових нервів, забитих статичними перешкодами.
Бейтс.
Її повстання тривало. Ні, їхнє повстання — Бейтс і Банди. Я ж знав. Я уявляв це. Я передбачав його.
А він мені не повірив.
Світло знову вимкнулося. Сирени змовкли. КонСенсус стиснувся до миготливої іконки на переділці й погас; останньої миті я щось там побачив, але відмовився це сприймати. Мені перехопило подих: я відчував, як крізь пітьму рухаються кістляві почвари. Щось спалахувало далеко попереду — яскраве стакато вогнів у безодні. Я побачив неймовірні силуети кутів і дуг, почув гудіння і тріск коротких замикань. Зовсім поруч зіштовхувалися невидимі металеві об’єкти.
Гофрований люк, що вів на барабан, прочинився. Коли я озирнувся, мені у вічі вдарив несподіваний промінь різкого хімічного світла й осяяв механічні лави позаду: роботи водночас від’єдналися від стін і рушили у вільне плавання. Їхні суглоби клацнули в унісон, наче то шикувалося військо.
— Кітон! — гукнула Бейтс, пропливаючи крізь люк. — З тобою все гаразд?
Хімічне світло лилося з ліхтарика на її лобі. Вона спрямувала його на хребет, що здавався контрастною мозаїкою блідих поверхонь і різких рухомих тіней. Світло впало на піхотинця, який вбив Сарасті: той відлетів у глибину хребта, а тоді враз загадково завмер. Промінь торкнувся тіла Сарасті, що повільно оберталося навколо своєї вісі. Сферичні багряні намистинки спадали з його голови, наче краплі води з дірявого вентиля. Вони розходилися широким вигнутим хвостом, підсвічені ліхтариком Бейтс: спіраль темних рубінових сонць.
Я відсахнувся.
— Ти…
Вона відштовхнула мене вбік.
— Відійди від люка, якщо не маєш наміру проходити всередину. — Її погляд зосередився на вишикуваних роботах. — Лінія оптичного прицілу.
Вервечки скляних очей витріщалися на нас із проходу, час від часу зникаючи в тіні.
— Ти вбила Сарасті!
— Ні.
— Але…
— Кітоне, а хто, по-твоєму, відключив робота? Сучий син вийшов з-під контролю. Я ледь змогла змусити його запустити самознищення. — Її погляд ненадовго став глибокофокусним; уздовж хребта всі живі роботи пішли в хитромудрий бойовий танок — їх було ледь помітно у світлі рухомого конуса її ліхтарика.