Кров Дракона. Хто із нас жертва?

Зверху почулися віддалені голоси. Зробивши останнє зусилля, чаклун вибрався наверх, побачив відчинені навстіж дерев’яні ворота, а також списи, на які були насаджені голови диких звірів і навіть декілька скальпів людей.

Нарешті підвівшись у повний зріст, Фалмін повільно витягнув із піхов меча, обережно покрокував до відчинених воріт, від яких віяло запахом чогось гнилого. Він вловив чіткий писклячий голос, щось зашипіло й зашкварчало. Цієї миті чаклун пройшов крізь ворота й опинився на плато. Посередині стояв величезний казан, в якому щось булькало та іноді вспливало на поверхню. На невеличкій кам’яній сходинці горіло велике вогнище, яке кидало на скелі моторошні тіні, але Фалмін одразу ж помітив дивину — вогонь, попри свої розміри, анітрохи не давав тепла.

Його увагу привернув писк та шепіт, що доносився ліворуч. Він озирнувся, тримаючи меча перед собою. Під кам’яним навісом сиділо четверо горбатих істот, очі яких час від часу мерехтіли у світлі вогню. Облич Фалмін не бачив, але одразу збагнув, що Грудріра тут немає.

— Де друїд? — крикнув він до створінь, які здивовано придивлялися до нього. — Я шукаю Грудріра Сивобрового!

З-під навісу почувся дикий регіт, схожий на шипіння змій. Одна із невідомих жінок, а скоріше за все це були жінки, наблизилась до нього, все ще залишаючись у тіні.

— Грудрір — це ми! — крикнула пискливо.

– І не Сивоброві! — додала ще одна, голосом, від якого нудило.

— Ми навіть не його родичі! — сказала третя басом.

— Але знаємо, що з ним сталося! — прошипіла четверта, яка підійшла до першої, що стояла найближче до Фалміна. — Друїд помер! Зварився в казані багато років тому! — жінка засміялася, інші підтримали її реготом. — Не засмучуйся, ми не гірші, аніж той ідіот!

— Хто ви такі? — запитав вражено чаклун, у якого все сплуталося в голові. Перш за все виникла думка про зраду ярла, який направив його прямісінько в руки цих істот, але, скоріше за все, Харольд і сам не знав про смерть друїда. — Краще вам негайно вийти на світло.

Зрештою, йому потрібна була лише інформація. Не опускаючи меча, чаклун обійшов казан, при цьому не спускаючи очей із четвірки, яка причаїлася в темряві й мовчала, вичікуючи, що ж зробить незваний гість. Фалмін підійшов на відстань у шість кроків, зупинився, озирнувся на ворота, а потім глянув у темряву.

— Yie keul, kra-la-la! — крикнула писклячим та огидним голосом одна із жінок, очі якої на мить засвітилися червоно-жовтою злобою.

— Ialak, uhu-uhu, ewae! — прошипіла інша, схожим, але більш шиплячим голосом.

Третя і четверта мовчали. У темряві почулося якесь шепотіння. Жінки перешіптувалися, пищали та шипіли, але Фалмін не збирався чекати.

— Я прийшов сюди не битися! Мені потрібна інформація, — сказав твердо, опустивши вістря меча в землю.