Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Хрог за весь час жодного разу не поскаржився на втому чи голод, це дивувало Фалміна, який і сам почав відчувати сонливість. Нарешті, після цього марш-кидка, вони спинилися неподалік від Орлиного хребта, що став видимий крізь сніжну завісу. Хрог сказав, аби чаклун спинився і спішився — далі потрібно йти пішими.
— Ну ось і прийшли, — сказав, розтираючи сідниці юнак, скривившись від болю. — Прямо перед тобою Орлиний хребет і гора Алебер. Тобі туди.
— Отже, далі на коні не можна? — Фалмін, прикривши рукою очі від снігу, вдивився вперед. — Дійсно, там чималі замети.
— А я про що, — буркнув хлопчина, гладячи Гора по мокрій гриві. — Твій кінь втомився, воїне.
— Не тільки він.
Фалмін ще деякий час стояв мовчки, дивився кудись вперед. Хрог не міг простежити, куди дивиться чаклун, тому просто чекав. Стало холодати й малий, взявши із в'юка хутряну накидку, вкрився. Запропонував зробити те ж саме Фалміну, але відповіді не почув. Чоловік про щось дуже ретельно думав.
— Гаразд, немає чого гаяти часу, — сказав він нарешті, коли Хрог уже майже задуб від холоду. — Зніми ось ту скриню і обережно поклади на землю.
— Ого, важка! А що в ній?
— Необхідні мені інгрідієнти.
— Ааа! — малий вдарив себе по лобі, збагнувши, про що говорить чоловік. — Отже, це ті самі бомби, які ти кидав у дракона!
— Хм, вгадав, — сказав спокійно Фалмін, відмикаючи скриню. — Десь почув?
— Ні, подивився якось вночі, коли ти спав.
— Обманюєш, малий, такого бути не може, — заперечив чаклун, дістаючи із скрині кругленьку бомбочку. — Гор дав би знати, якби почув когось чужого.
— А я і не чужий, тому твій кінь мовчав, — Хрог погладив коня по носі, на що той задоволено заіржав.
— Ах ти ж зрадник! — Фалмін награно нахмурився. — Я тобі цього не пробачу, паскудник! — крикнув до коня, який на це пфиркнув, наче цим самим послав господаря подалі.
— Пробач, я не хотів… — почав Хрог, але замовк, побачивши, як усміхається чаклун.
— Не варто, малий. Зате тепер ти знаєш, чому мене називають Благандійським Чаклуном.
— А хіба не через те, що ти можеш дракона вбити?
– І через те теж. Але завдяки цим ось бомбам, я, скажімо, зрівнюю шанси. Більшість людей думає, що я п'ю якісь зілля, чи промовляю закляття. Проте я не зважаю, знаю про любов людей до різних вигадок. Тим паче, такі розмови мені на руку. Менше дістають.
— Ого! — Хрог широко від здивування розплющив очі. — Отже, ось твій секрет!
— Називай це як хочеш, але краще, якщо про це ніхто не дізнається. Гаразд?
— Даю слово! Ооо! А це що? Арбалет? А це капсула для отрути?
— Так.
— Дай погляну!
— Е ні, малий, немає коли. Іншим разом.
— Яким іншим, я ж іду з тобою!
— Не цього разу, — Фалмін присів на коліно поруч із юнаком, поклав йому руку на плече. — Ти дуже допоміг мені, Хрогу, але далі я повинен йти сам. Однак у тебе також буде відповідальна місія.
— Яка? — запитав засмучено хлопець, стерши сльозу з ока.
— Будеш дивитися за Гором, поки я не повернуся. Забирай його до поселення та доглядай, наче свого брата. Зрозумів?
Хрог кивнув, а за мить обійняв чоловіка, із яким повинен був розпрощатися. Фалмін не пручався, зніяковів трішки від того, але також обійняв малого, якому був вдячний.
— Це тобі на його утримання, — чорноволосий віддав малому невеличкий мішечок із золотом, який беріг на такі випадки. — Використай із розумом.
Підвівшись, чаклун підійшов до Гора, який запитливо дивився на нього.
— До зустрічі, брате, — сказав Фалмін, у якого стиснулося в горлі. — Я повернувся зовсім скоро, а поки що наш малий друг буде доглядати за тобою. Добре?
Кінь фиркнув, пнув його носом у груди. Чаклун погладив його по гриві, на що Гор задоволено заводив вухами. Фалмін, відійшовши вбік, деякий час стояв в стороні й не рухався, дивився вгору. Хрог із подивом спостерігав за тим, але мовчав, оскільки розумів, що так було потрібно.
За мить чаклун повернувся, мовчки закинув скриню назад на спину коневі. Хлопець побачив, як в очах чоловіка сяє неймовірної сили ненависть та злість. Фалмін, побачивши на собі погляд юнака, відвернувся, взяв арбалета й поцепив собі на спину. Закінчивши приготування, він мовчки кивнув Хрогові, поплескав Гора по шиї і, не озираючись, попрямував засніженою дорогою до Орлиного хребта.