Чужинець на чужій землі

Джубал здавався засмученим.

— Мені однаково сильно не подобаються такі альтернативи, оскільки кожна з них заснована на ганебній вірі в те, що «Рішення Ларкін» можна використовувати для заселеної планети. Джентльмени, я ніколи не бачив жодного марсіанина, — і я не маю наміру стати їхнім захисником; проте я не можу дозволити своєму клієнту потрапити у пастку такого фарсу. «Рішення Ларкін» мають втратити чинність, і «права», пов'язані з ними — також. Через повагу до мешканців планети Марс. І, поки справа все ще у наших руках, — без надання можливості керувати цим Вищому Суду.

Джубал по-дитячому посміхнувся.

— Тож я звернувся до Вищого Суду за рішенням, яке б анулювало прецедент Ларкін; процитував міфічну «Британську Колоніальну Судноплавну Раду». Я загнався, щоб створити нову юридичну теорію. Майку надали почесті монарха; це факт, і світ це бачив. Але почесті монарха можуть бути виявлені лише монарху... Або представнику монарха, його наміснику чи послу. Тож я заявив, що Майк — не стереотипний монарх, згідно з неприйнятним, дурним людським прецедентом, а насправді посол великої марсіанської нації!

Джубал зітхнув:

— Чистий блеф... І я марно боявся, що мене попросять довести свої вимоги. Проте я зміцнив свій обман надією і твердим переконанням в тому, що інші — Дуглас, а особливо Канг, — не будуть так впевнені у фактах, як я. Проте я наважився ризикнути, — тому, що ви троє сиділи поряд з нами і були водними побратимами Майка. Якщо ви троє сиділи поруч і не спростували мою брехню, тоді Майка мусили сприйняти як марсіанського посла, — і «рішення Ларкін» стали не актуальними.

— Дуже на це сподіваюся, — розсудливо сказав капітан ван Тромп, — та я не сприймаю твої твердження як брехню, Джубале; я сприймаю їх за чисту правду.

— Що? Але я був впевнений, що ні. Я вигадував, імпровізував.

— Немає значення, натхнення це чи дедукція: я думаю, що ти казав правду.

Капітан «Чемпіона» вагався.

— Ось тільки я б не називав Майка послом — мені здається, він радше розвідник.

У Кекстона відвисла щелепа. Гаршоу не сперечався, проте відповів з абсолютною розсудливістю:

— Яким чином, сер?

Ван Тромп сказав:

— Я виправлю себе. Точніше кажучи, я думаю, що він розвідник з експедиційним завданням, який збирає про нас інформацію для своїх марсіанських господарів. Можливо навіть і те, що вони мають телепатичний зв'язок з ним впродовж усього цього часу, тож йому навіть не потрібно звітуватися. Не знаю... Але, побувавши на Марсі, я напевне тепер значно легше можу сприйняти такі ідеї... І мені відомо ще дещо: здається, кожен вважає само собою зрозумілим, що в разі виявлення людської істоти на Марсі ми, звичайно ж, мали повернути його додому і що він був надзвичайно радий повернутися додому. Ніщо не може бути далі від правди, ніж це. Чи не так, Свене?