Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Телефон, бос.
— Анно, ти щойно перервала мудру думку. Ти родом з Порлока.
— Ні, я з Далласа.
— І я нікому не відповідатиму.
— Вона сказала передати тобі, що це Беккі.
— Чому ж ти відразу не сказала? — Джубал поспішив у вітальню, де побачив на екрані дружнє обличчя мадам Везант. — Беккі! Як я радий тебе бачити! — Він навіть не потурбувався запитати, як вона дізналася, куди йому телефонувати.
— Привіт, доку. Я бачила твою виставу — і просто повинна була подзвонити, щоб розповісти тобі це.
— І як тобі?
— Професор би тобою пишався. Я ніколи не бачила майстерніших ударів. Коли ти звалив їх — іще до того, як вони зрозуміли, що ти їх вдарив. Доку, професія втратила гарного оратора, коли ти не народився під знаком Близнюків.
— Це найвища похвала від тебе, Беккі. — Джубал швидко думав. — Але це ти поставила виставу; я просто скористався ситуацією — і багато виграв. Тож назви свою платню, Беккі, — і не соромся.
Він вирішив, що, яку б цифру вона не назвала, він її подвоїть. Той рахунок, який він вимагав для Майка, навіть не відчує цього... І було краще — значно краще — щедро заплатити Беккі, аніж залишати борг відкритим.
Мадам Везант фиркнула.
— Зараз ти мене образив.
— Беккі, Беккі! Ти вже доросла дівчинка. Будь-хто може аплодувати і вигукувати «ура», але аплодисменти варті чогось тільки тоді, коли виявляються купкою м'яких, зелених, друкованих, складених грошей. Не моїх. Людина з Марса заплатить по цьому рахунку — і, повір мені, він може собі це дозволити, — Джубал посміхнувся, — але все, що ти отримаєш від мене, — це подяка, поцілунок і обійми, від яких затріщать твої ребра.
Вона розслабилася та посміхнулася.
— Я тобі ще це згадаю. Пам'ятаю, як ти гладив мене по задку, запевняючи, що з професором точно все буде добре: ти завжди міг змусити тіло почуватися краще.
— Не можу повірити, що колись робив щось до такої міри непрофесійне.
— Робив — і знаєш, що робив. І нічого батьківського в тому не було.
— Можливо, й так. А може, я думав, що тобі було потрібно саме таке лікування. Я зав'язав із сідницями на час Великого посту, але для тебе зроблю виняток.
— Так краще.
— А тобі краще назвати плату. Не забудь про нулі.
— Гм... Я подумаю. Але насправді, доку, є значно швидші способи отримати платню, окрім спроби зловити когось на слові. Ти заглядав сьогодні на біржу?
— Ні, — і не кажи мені про це. Замість цього приходь сюди, вип'ємо разом.
— Гм... Ні, краще не буду. Я обіцяла... ммм... Дуже важливому клієнту, що лишатимусь на зв'язку для миттєвої консультації.
— Розумію. Гм... Беккі, а чи покажуть зірки, що ця справа принесе усім тільки хороше, якщо все буде скріплено печаткою та підписано сьогодні? Можливо, відразу після того, як біржа закриється?
Вона виглядала задумливою.
— Я можу глянути.
— Зроби це. І приходь до нас, коли не будеш така зайнята. Залишайся так довго, як захочеш, і не носи весь час ті свої незручні туфлі. Тобі сподобається цей хлопчисько. Він такий же дивний, як зміїні підтяжки, — але й солодкий, мов крадений поцілунок.
— Гм... Прийду. Так скоро, як тільки зможу. Дякую, Док.
Вони попрощалися. Джубал повернувся і побачив, що доктор Нельсон забрав Майка у одну зі спалень — для огляду. Він приєднався до них, щоб запропонувати Нельсону скористатися своїм набором інструментів, оскільки Нельсон не мав при собі сумки.
Джубал побачив, що Майк роздягнувся, а корабельний лікар здавався спантеличеним.
— Докторе, — майже розгнівано сказав Нельсон, — я бачив цього пацієнта лише десять днів тому. Скажи мені, звідки в нього такі м'язи?
— Ну, він відправив купон з останньої сторінки «Полювання: журнал для самців». Ти знаєш, реклама, в якій сказано, як дев'яностофунтовий чахлик може...
— Докторе, будь ласка.
— Чому ви не запитаєте у нього? — запропонував Джубал.
Нельсон так і зробив.
— Я потовщив їх, — відповів Майк.
— Правильно, — погодився Джубал. — Він «потовщив» їх. Коли я вперше його побачив — десь із тиждень тому, — він був заляканим, слабким, в'ялим та блідим. І виглядав так, наче його витягли з печери — де, гадаю, він і був, у тому чи іншому розумінні. Тож я сказав йому, що він має стати сильнішим. А він так і зробив.