Життя Дон Кіхота і Санчо

У цьому контексті специфічного значення набуває в «Житті…» категорія абсурду. Для Унамуно це слово означає не тільки безлад, безглуздість світобудови або відсутність зв’язку між людиною і світом, а також абсолютне втілення волюнтаризму, на якому тримається героїчна віра й ентузіазм Дон Кіхота. «Вірую, тому що абсурдно», — повторює він разом із Тертуліаном. У цьому полягає позитивний смисл програми донкіхотського безумства. Унамунівський Дон Кіхот іде по світу навмання, промовляючи собі: «Раціо доводить мені всю абсурдність моєї віри в безсмертя! В очах цих парохів і цирульників, які втілюють здоровий глузд, я маю вигляд божевільного дивака з цією моєю вірою! Сумніви гризуть мене, не залишаючи жодної спокійної хвилини, але я шукатиму Бога, саме тому що це абсурдно! Як абсурдно намагатися творити добро в цьому приреченому на безглуздя світі! Не знайшовши остаточних відповідей, я спалю себе, але своїм пошуком збережу тепло, з якого народжується життя, і своїми сумнівами захищу віру, без якої перебування на землі втрачає сенс!»[171]. Отже, безумство персонажа є програмою виходу з ситуації загубленості й розгубленості, в якій опинилася сучасна людина внаслідок духовної кризи.

Є ще один важливий смисловий шар філософського трактату під назвою «Життя Дон Кіхота і Санчо». Він пов’язаний із риторикою національного відродження. Для тих, хто переймається так званою «проблемою Іспанії», яка загострилася внаслідок так званої катастрофи 1898 року, коли Іспанія втратила свої останні колонії у війні зі США, це есе претендує на роль національної Євангелії. Унамунівський Дон Кіхот постає нормою «іспанськості». Як зауважує Інман Фокс, Унамуно «…пропонує новий ідеал для відродження Іспанії, поєднуючи релігійну проблематику з національною темою: Дон Кіхот — це іспанський Христос, Санчо — народ, а кіхотизм — національна релігія. За Унамуно, кіхотизм, віра, яка повстає проти розуму, і героїзм — ось характеристики іспанського буття, які не можна втратити під час просування країни шляхом модернізації»[172]. Дон Кіхот Унамуно — символ глибинної Іспанії, традиції, яка не повинна померти.

Для того, щоби відповісти на питання, чим є «іспанськість» в Унамуно, треба ще раз розглянути стратегії «пояснення й коментування» роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», якими послуговується письменник у «Житті…», тільки вже з іншого, «націоналістичного» боку, адже саме через них реалізується завдання перетворити образ вселюдини на взірцевого іспанця. Дон Кіхот у такому контексті стає іконою мовно-культурної утопії, яка передбачає створення універсальної іспанської ідентичності, що базується на вищості кастільської традиції. Доказом цього є коментарі двобою між Дон Кіхотом і біскайцем, у яких автор, хоч і з певними обмовками, але послідовно проводить ідею визнання вищості кастільської мови як засобу культурного вираження.