Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
«Известия» від 3 червня 1940 р. розкритикували фінську статистику, яка стосувалася воєнних втрат. Фіни повідомляли, що вони втратили у війні 19 576 чоловік; насправді, за словами «Известий», їхні втрати сягали 70 тисяч і 15 тисяч померли від ран. Газета заявила, що майже половину фінської армії — 250 тисяч чоловік — було поранено, що фінський уряд подає світові «брехню, яка може викликати лише посмішку». Цифри, наведені «Известиями», різняться від тих, що їх навів Молотов, який сказав, що було вбито 60 тисяч фінів 71. «Правда» від 16 червня
1940 р. твердила, що до XIX століття фінської культури не існувало, і звинувачувала фінську буржуазію та інтелігенцію в культивуванні фінського шовінізму та неприязні до всього російського, — шовінізму, що штовхнув фінів розпочати війну, якої вони не могли виграти. Вже 18 вересня 1941 р. один із авторів «Известий» дискутував з фінським автором-еміґрантом, який сказав, що Радянський Союз, не маючи на те жодних підстав, бомбардував Фінляндію через двадцять чотири години після нападу Німеччини на СРСР. У журналі «Партийное строительство» Г. Купріянов намагався відокремити фінський народ, який жив у Фінляндії, від населення фінських територій, анексованих Радянським Союзом. Він писав про «карело-фінський народ» на відміну від «білофінів», які населяли Фінляндію, і рекомендував навчати в карело-фінських школах як фінської, так і російської мов 72.
У анексованих частинах Фінляндії планувалося створити російсько-фінський союз коштом економічно слабших жителів Карелії. «Партийное строительство» спершу радило своїм читачам впроваджувати фінську та російську мови в школах і забути про карелів, але пізніше було створено Карело-фінську республіку, яка менш ніж через двадцять років увійшла до Російської республіки. Це застосування політики «поділяй і володарюй» було таким самим, як і в Західній Україні та Західній Білорусії в 1939 р.
Три інші прибалтійські держави були інкорпоровані Радянським Союзом. Ще до того, як парламенти Литви, Латвії та Естонії заявили про своє бажання приєднатися до Радянського Союзу, у російській пресі з’явилася звична лавина статей, метою яких було зміцнення зв’язків з Росією 73. Михайло Калінін, Голова Верховної Ради СРСР, у своєму виступі 2 жовтня 1940 р. заявив, що народи царської Росії були прихильними до росіян і встановили «органічні зв’язки» з ними. Такі заяви виголошувалися і після Другої світової війни 74. До народів прибалтійських країн у засобах масової інформації не застосовували такої пропаганди, як до слов’янських народів. Натомість значну частину населення цих країн просто депортували без яких-небудь серйозних спроб обґрунтування цих дій, і на їхнє місце приїжджали росіяни. Однак після відступу німців радянська влада спонукала пресу до постійного підкреслення тривалості анексій прибалтійських країн. У газетних статтях за липень 1944 р. писалося, що Червона Армія скоро звільнить радянські Литву, Латвію та Естонію. «Почалося звільнення Радянської Литви», — оголосила «Правда» 10 липня 1944 p., a 21 липня 1944 р. «Правда» раділа, що «над радянськими прибалтійськими республіками зійшла зірка свободи».
Коли Радянський Союз приєднав Бессарабію та Північну Буковину в 1940 p., радянська преса звинувачувала румунів у гнобленні українців і молдаван та розпалювала ворожнечу між цими трьома групами населення. Вираз «румунські бояри» став лайливим, подібно до «польських пані» 75. Однак з молдаванами була складніша справа, тому що вони не прагнули до незалежності від Румунії, як українці із Західної України, що входила до складу Польщі.