Людина без властивостей. Том III

Це відчуття якимсь незбагненним чином передалося Вальтерові. Враження, яке в нього склалося, ту ж мить стало співзвучним тому, що він називав «закликати Бога»; тепер у нього не виникло щодо цього жодних вагань. Він не міг розгледіти, що діялося з Кларисою, до неї було надто далеко; але щось невипадкове побачив він у її поставі, в тому, як вона стояла перед світом, що до нього вели ті невисокі сходи, мов у купальні до води східці. Тут була якась піднесеність. Це не була постава звичайного життя. І раптом він збагнув: саме таку невипадковість має на увазі Клариса, коли каже: «Той чоловік опинився під моїм вікном не випадково!» Дивлячись на дружину, він сам відчував, як в усе, що являлося очам, вливається, вщерть наповнюючи це все, потужний потік якихось чужих сил. У тому, що він, Вальтер, стояв тут, а Клариса — там, навскоси від нього, хто, мимоволі спрямувавши погляд уздовж поздовжньої вісі садка, змушений був повернути цей садок, щоб розгледіти Кларису чіткіше, — навіть у цьому простому співвідношенні німа енергія життя раптом переважила природну випадковість. З безлічі згромаджених перед очима картин випливало щось незвичайне, лінійно-геометричне. Так, мабуть, було тоді, коли Клариса в майже нематеріальних відповідностях (як у тій обставині, що один чоловік стояв під її вікном, а другий був тесля) вбачала якийсь сенс; події й факти тоді, мабуть, були в якихось інших стосунках одне з одним, ніж звичайно, належали до чужого цілого, яке підкреслювало інші їхні грані й, видобуваючи їх з їхніх непомітних схованок, давало Кларисі право стверджувати, нібито те, що відбувається, вона притягує до себе сама. Важко було дати цьому розумне пояснення, та зрештою Вальтер завважив: адже все це глибоко споріднене з тим, що добре знайоме і йому самому, — зі станом, коли малюєш картину. Картина також у якийсь незбагненний спосіб не допускає будь-якої барви й лінії, які чужі її основній формі, її стилю й палітрі, а з другого боку — просто вихоплює з рук те, що їй потрібно, відповідно до геніальних законів, відмінних від звичайних законів природи. Цієї хвилини в ньому не лишилося й сліду від того щасливого, повного відчуття здоров’я, яке, відчуття, оцінює потворні життєві явища щодо їхньої корисности, хоч іще недавно він це й вихваляв; скоріше він страждав, ніби хлопчик, що не зважується пристати до гри.