Фантастика Всесвіту. Випуск 3

— В цьому домі віднині не оселиться жодна жива істота, яка не розмовляє людською мовою, — рішуче заявив він.

Доктор Урбіно сказав цю фразу, щоб покласти край сподіванням дружини, яка знову загорілася бажанням завести собаку, і звичайно, він навіть уявити собі не міг, що це поквапне узагальнення коштуватиме йому життя. Ферміна Даса, чия шорстка вдача з роками стала гнучкішою, на льоту схопилася за необачні слова чоловіка і через кілька місяців після крадіжки в домі знову пішла на шхуну з Кюрасао й купила королівського папугу з Парамарібо, який умів лише лаятись по-матроському, але вимовляв ті матюки таким людським голосом, що цілком виправдовував свою надмірну ціну в дванадцять сентаво.

То був папуга доброї породи, легший, аніж здавався, з жовтою головою та чорним язиком — тільки цим і відрізнявся від манглієвих папуг, які не забалакають, хоч би ти луснув, навчаючи їх. Доктор Урбіно умів програвати з гідністю і відступив перед хитрощами дружини, сам дивуючись, що з такою втіхою стежить за успіхами папуги, якому служниці не давали спокою. Дощовими вечорами — а папуга любив, коли в нього намокало пір’я, — язик у нього розв’язувався, і він вимовляв старовинні фрази, яких не міг навчитися вдома, і це давало привід думати, що він значно старший, аніж здавався. Останній внутрішній опір лікаря розвіявся тієї ночі, коли злодії вдруге спробували забратись у дім крізь слухове віконце на асотеї, а папуга сполохав їх, загавкавши по-собачому, — навіть справжній пес не загавкав би краще, — а потім заволавши: «Злодюги! Злодюги! Злодюги!» То були вельми корисні знання, яких він набув не в домі своїх останніх господарів. Саме тоді доктор Хувенал Урбіно став опікуватись папугою і звелів зробити під манговим деревом сідало з посудиною на воду та годівницею, куди клали стиглі банани, а ще перекладину для крутіння. Від грудня до березня, коли ночі ставали холодні, а північні вітри приносили справжню негоду, папугу брали на ніч до спальні, прикриваючи клітку ковдрою, хоча доктор Урбіно мав підозру, що його хронічний сап може становити небезпеку для дихання людей. Протягом багатьох років йому підрізали пір’я на крилах, випускали його на волю, і він розгулював, скільки хотів, своєю клишоногою ходою старого кавалериста. Але одного дня заходився робити акробатичні, вправи на бантинах у кухні й упав у гарячу юшку, репетуючи своєю матроською тарабарщиною — щось подібне до «рятуйся хто куди!» — проте невдасі вельми пощастило, бо кухарка встигла виловити його ополоником ще живого, хоча ошпареного й без пір’я. Відтоді його не випускали з клітки навіть удень, незважаючи на поширений забобон, що замкнені в клітці папуги забувають, чого їх навчено, і випускали його звідти лише о четвертій, коли спадала пополуднева спека, щоб віднести на терасу патіо, на урок до доктора Урбіно. Ніхто вчасно не зауважив, що крила в нього відросли, і тільки цього ранку вирішили їх підрізати, проте він вирвався з рук і злетів на гілку мангового дерева.