Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Навпаки, Ферміна Даса, його дружина, якій на той час виповнилося сімдесят два роки і вона уже втратила свою легку, як у сарни, ходу, до безуму захоплювалася тропічними квітами та домашніми тваринами і на початку шлюбного життя скористалася правом кохання, щоб завести вдома набагато більше живих створінь, ніж міг порадити здоровий глузд. Першими вона завела трьох далматських догів, названих іменами римських імператорів, що влаштовували між собою люті бійки за прихильність суки, яка робила честь кличці Мессаліна, бо не встигала народити дев’ятьох щенят, як уже зачинала в череві десятьох інших. Потім з’явилися коти: абіссінські, з орлиним профілем і звичками фараонів; косоокі сіамські; перські палацові з оранжевими очима, які шастали по альковах, наче примарні тіні, й порушували нічну тишу пронизливими зойками своїх любовних шабашів. Прив’язаний за стан до мангового дерева, кілька років жив у патіо амазонський уїстіті, який викликав до себе певне співчуття, бо його скорботне личко дуже скидалося на обличчя архієпископа Обдуліо-і-Рея, і він мав ті самі правдиві очі й так само промовисто жестикулював руками, але Ферміна Даса мусила розлучитися з ним не через це, а через його погану звичку втішатися в. присутності дам.

В клітках, які висіли в коридорах, були усі різновиди гватемальських птахів, були віщуни-бугаї і болотні чаплі з довгими жовтими лапами; було там оленятко, що встромляло голову у вікна й поїдало антурії у вазонах. Незадовго до останньої з громадянських воєн, коли вперше пройшла чутка про можливий візит папи римського, привезли з Гватемали райського птаха, але майже зразу відправили назад, на батьківщину, коли стало відомо, що звістка про відвідини найсвятішого отця була брехливою чуткою, яку уряд розповсюдив, щоб настрашити змовників-лібералів. Іншого разу на шхуні контрабандистів із Кюрасао купили шість пахучих воронів у дротяній клітці — таких достоту Ферміна Даса мала в батьківському домі, коли була дівчинкою, і тепер їй захотілося завести їх і у власній господі. Але ніхто не зміг витримати постійного махання крильми, від якого в домі струменіли пахощі, аж надто схожі на запах кладовищенських вінків. Держали вони також чотириметрову анаконду, яка щоночі виповзала на лови і своїм сичанням тривожила темряву спалень, хоча завдяки їй вони домоглися, чого хотіли: щоб її згубний подих розполохав кажанів, саламандр і шкідливих комах безлічі різновидів, які набивалися в дім протягом дощових місяців. Доктор Хувенал Урбіно, вкрай заклопотаний тоді своїми професійними обов’язками і безліччю громадських та культурних проектів, утішався певністю, що в оточенні стількох бридких тварюк його дружина, найгарніша з жінок Карибського узбережжя, почуває себе щасливою. Але одного дощового вечора, наприкінці виснажливого трудового дня, він побачив у домі жахливий розгром, і це відразу повернуло його до реальності. Починаючи від вітальні й скільки сягало око, валялися мертві тварини, плаваючи в калюжах крові. Служниці повилазили на стільці й не знали, що їм робити; вони досі не опам’яталися від страху.