Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
СИМПАТИЧНИЙ ЖАХ
Відповідай, розпусний грачу,
Які думки в душі на дні
Розбуджує це небо з мряччю,
Це хмар'я в блискавок огні?
Коли непевне й темне бачу,
То радісно стає мені.
Я, мов Овідій, не заплачу
За раєм Рима в чужині.
О небеса важкі й подерті,
Я в тучах пізнаю рої
Надій і марення свої,
Що їх несуть на марах смерті,
А в сяйві — Пекло постає,
Де серце тішиться моє.
МОЛИТВА ЯЗИЧНИКА
О, не вгамовуйся, любове,
Зігрій мене в своїй жаді!
Дай серцю палахтіння нове!
Diva! Supplicem exaudi!
О пристрасте, моя богине,
О вогне з підземельних ям,
Дай полум'я душі, що гине,
Верни життя в спустілий храм!
Будь королевою для мене!
З'явись у вигляді сирени,
У масці з плоті або в сні
Містичному яви мені
Своє обличчя невідоме,
О пристрасте, гнучкий фантоме!
ПОКРИШКА
Чи ти на полюсі, де льодові химери,
Чи в тропіках душних, на світлі вбивчих лез,
Чи ти служник Христа, чи підданий Кіфери,
Чи ти хмурний бідак, а чи блискучий Крез,
Чи городянин ти, чи мешканець печери,
Скиталець без житла, як той бездомний пес,
Ти з жахом дивишся у таємничі сфери,
В глибини зоряних, непізнаних небес.
Тремтиш! Вгорі — стіна, важке склепіння, стеля,
Що здушує, гнітить, як темне підземелля,
А поруч — маскарад і буфонадна бридь;
О небо! Покришка на казані, в котрому,
То затихаючи, то з гуркотами грому
Все людство клопітне клекоче і кипить.
ПЕРЕСТЕРІГАЙ
У серці жовтий Змій сидить,
Неначе владар на престолі;
Він — зла вістун, ти — в його волі.
Ти кажеш: «Хочу!» — «Ні!» — сичить.
Очима впийся в Зір Наяди
Чи в Сатиресу, повну знади,
А Зуб: «Ти що? Забув сім'ю?»
Роби дітей, шліфуй щосили
Слова чи мармурові брили,
А Зуб: «Я бачу смерть твою!»
Сяйнула мрія чи надія,
Та чути — Змій сичить, авжеж!
Ти ні хвилини не живеш
Без попереджень злого Змія!
БУНТІВНИК
Звалився серафим, мов той орел, із неба,
Схопив безвірника за чуба й за рукав:
«Я — добрий Ангел твій, ти ж — темнота й ганеба,
Наказую, щоб ти закон любові знав!
Любити мусиш всіх і мусиш бути милим
Для дурня й покруча, для злодія й ракла,
Щоб ти Ісусові зіткав під ноги килим
Із милосердного свого чуття й тепла!
Такою є Любов! І хай во славу Бога
Екстазом спалахне твоя душа убога;
Ця пристрасть істинна всім радощі несе!»
Б'є Ангел грішника важкими кулаками,
Безтямно мучить, б'є, бо й любить же без тями,
А той повторює: «Не хочу я, і все!»
ДУЖЕ ДАЛЕКО ЗВІДСИ
Оселя тиха і священна,
На подушках, як наречена,
Лежить ця дівчина пещена,
Рукою обвіває грудь,
Так, наче відганяє нудь,
А десь плачі басейнів чуть.
Це Доротея. Без упину
Вода, неначе в забутті,
Співає, щоб оцю дитину
Заколихати на хвилину.
Та, ледь піднявшись на тахті,
Дівча дає втирати в спину
Пахкі олійки золоті;
А квіти мліють у куті.
БЕЗОДНЯ
Паскаль — бездонної душі глибочина:
О горе! Прірва — все: жадання, слово, мрії!
Стає волосся сторч, бо Жах, як вітер, віє,
І відкривається безодень явина.
Вгорі, внизу і скрізь, немовби тиша, скніє
Безкрайність простору, зваблива і жахна…
На дні моїх ночей правиця вогняна
Показує кошмар, де безліч форм шаліє.
Із кожного вікна я бачу глибину,
Безмежжя світове, і так боюся сну,
Немов діри, де тьма всі виходи затисла.
Ніщоті заздрю я, бо в ній нема чуття,
І повернутися я прагну в небуття.
О, вже не вийти нам за ці Творіння й Числа!
Перейти на страницу: