Вовки Кальї. Темна вежа V

— Я збираюся піти з ним до церкви сам. Просто зрозумій, що я не вас обох намагаюся утримати від того, що там лежить. Якщо то чорна Тринадцятка — а я майже впевнений, що так і є, — краще їй до неї не наближатися.

— Ти хочеш сказати, в її делікатному становищі. Роланде, а я думав, ти не від того, щоб у Сьюз стався викидень.

— Мене турбує не викидень, — зізнався Роланд. — Боюся, що чорна Тринадцятка зробить істоту, яка росте в її животі, ще сильнішою. — Він знову помовчав. — Обох істот. Дитину і її доглядачку.

— Мію.

— Так, її. — Він всміхнувся двійнятам Тейвері.

Френсін лише неуважно всміхнулася йому у відповідь — всю принадність своєї усмішки вона притримувала для Едді.

— Дайте-но я подивлюся, що ви намалювали, якщо ви не проти, — сказав Роланд.

— Сподіваємося, тут усе гаразд, — скромно сказав Френк Тейвері. — А то, може, й не зовсім гаразд. Ми боялися. Місіс дала нам такий гарний шмат паперу, що ми боялися, як би його не зіпсувати.

— Спочатку ми малювали на землі, — розповіла Френсін. — Потім найсвітлішим олівцем. Наводив лінії Френк, у мене трусилися руки.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв їх Роланд. Едді, підійшовши ближче, зазирнув йому через плече. Карта була навдивовижу детальною: в центрі розташовувалися міська Зала зібрань, ліворуч на аркуші бігла Велика Ріка (Девар-Тете).

Папір, як на погляд Едді, був звичайним трафаретним, такий стосами продається в будь-якій канцелярській крамниці Америки.

— Діти, це просто супер, фантастика, — похвалив Едді. І чомусь йому здалося, що Френсін Тейвері зараз зомліє.

— Атож, — підтримав Роланд. — Ви чудово попрацювали. А зараз я зроблю те, що може здатися вам блюзнірством. Знаєте таке слово?

— Так, — кивнув Френк. — Ми християни. «Не згадуй ім'я Господа Бога твого і його Сина, Людини-Ісуса, марно». Але блюзнірство — це ще й грубе поводження з чимось прекрасним.

Він промовляв дуже серйозним тоном, але в очах спалахували іскорки цікавості: надто вже йому хотілося знати, яке блюзнірство замислив цей чужинець. Його сестрі теж.

Роланд узяв аркуш паперу, якого вони заледве наважилися торкнутися, попри свою очевидну майстерність, і склав його навпіл. Діти охнули. Розаліта Муньйос теж, хоч і не так гучно.

— Оскільки це вже не просто папір, то поводитися з ним так — це не блюзнірство, — пояснив стрілець. — Папір став знаряддям, а знаряддя слід оберігати. Розумієте?

— Так, — відповіли вони, але в їхніх голосах виразно чувся сумнів. Та обережність, з якою Роланд поклав згорнуту карту в свій кошіль, трохи повернула їм упевненість.

— Дякую дуже-дуже, — сказав Роланд і взяв руку Френсін у свою ліву долоню, а Френкову — в скалічену праву. — Може статися, що ви, завдяки своїм очам і рукам, урятували нам усім життя.