Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
— Переді мною два шляхи: або я лишусь паном, або стану пролетарем. Якби я вибрав останнє, то мені краще було б повернутися в Угорщину і жити там. Але я не хочу бути злиднем і тому волію боротися.
Вести боротьбу неважко, якщо ворог робить помилку за помилкою. Саме помилки створюють сприятливі умови для успішної роботи. А комуністи Угорщини робили багато помилок, і ми не пропускали нагоди використати їх в своїх інтересах.
Пізньої осені сорок сьомого року я таємно відрядив Дароці в Будапешт. Він мав єдине доручення — зв'язатися з Титусом і обговорити можливість моєї з ним зустрічі. Одночасно через Титуса він мав передати Магді і Жолту, щоб вони розпочали роботу.
Десять днів пробув Дароці в Будапешті. Він привіз радісну звістку про те, що Титус через два тижні їхатиме у Рим в офіціальній справі церкви, і ми зможемо зустрітися у Відні.
Через два тижні ми справді зустрілись. Важко описати почуття, з якими я обнімав свого давнього друга.
Бідолашний Титус виглядав дуже погано. Він зовсім посивів. Зморщена шкіра була жовта, наче пергамент. Щоки палали хворобливим, гарячковим рум'янцем. Він ніколи не був повним, а тепер став схожий на кістяк.
Я розповів йому про своє життя, потім відверто охарактеризував становище еміграції, не приховуючи внутрішніх неполадок і суперечностей між союзниками. Нарешті, я розповів патеру про події останніх місяців. Титус, покашлюючи, мовчки слухав мене. Потім поволі і розважно заговорив. Він розказав про свою роль у політичному житті, про труднощі, які, особливо в перший час, доводилось переборювати.
— До 1945 року, якщо не брати до уваги служіння меси, я не виступав перед громадськістю, — розповідав Титус. — Мені дуже важко було звикнути до ролі члена президії центрального комітету демократичної партії, та іншого вибору я не мав. Мій відкритий виступ забезпечив цій опозиційній партії багатьох прихильників, позитивно вплинув на більшість священнослужителів. Але гадаю, — зауважив він замислено, — настав час відступити на задній план. З літа цього року політичне керівництво в країні цілком перейшло до рук комуністів, до них перейшла й ініціатива, і вони в нових умовах міняють свою тактику. Не знаю, як думають у Ватікані, але, по-моєму, в інтересах збереження сил опозиції треба організовано перейти в підпілля.
— А як моя дружина? — спитав я.
— 3 нею трапилась біда…
Я підвів голову і злякано глянув на Титуса.
— Ні-ні, не лякайся. Вона тільки в скрутному матеріальному становищі. Їй більше не виплачують пенсії.
— Це ж чому? — спитав я обурено.
— Минулого місяця на суді розглядалася справа одного офіцера. Не пригадую його прізвища, але знаю, що він був списоносцем. На початку літа за дорученням Бако цей офіцер приїхав в Угорщину з Заходу. Мабуть, його поведінка була дуже необачною, і через два місяці він провалився. Лише тоді виявилось, що офіцера розшукують, бо він числиться у списках воєнних злочинців. Цей невдаха дуже злякався і під час слідства все виказав. У тридцятих роках він працював у тебе на фабриці. Справу офіцера розглядав народний суд. Одним з засідателів була Вероніка Шульок, працівниця Спілки демократичних жінок Угорщини. Коли бідолаха сказав, що працював на твоїй текстильній фабриці, Шульок почала його розпитувати.
— Звідки ти знаєш про це так докладно? — спитав я.
— Ми найняли для нещасного адвоката, і той дав мені квиток на засідання суду. Цей судовий процес був дуже напружений… Я його ніколи не забуду.
Я від хвилювання ковтнув слину.
— Розповідай далі. Це надзвичайно цікаво.
— Я помітив, що Шульок бліда і дуже нервова. До речі, нарешті, згадав прізвище того офіцера — старший лейтенант Порпаці. Може, ти пригадуєш його?
— Пригадую, — кивнув я. — Один час він працював калькулятором. Ви надіслали його до мене після навчання в таборі.
— Цілком правильно. Це керівник одного з осередків «Списоносців».
— Що ж було на засіданні? Розповідай!
— Стривай, спробую все передати дослівно:
«Шульок. Порпаці, ви зізнались, що з 1928 року були членом нелегальної расистської організації.
Порпаці. Так.
Шульок. У чому полягала ваша нелегальна діяльність?
Порпаці. Після закінчення навчання, про яке я вже згадував, мене влаштувала моя організація на текстильну фабрику.