Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
— Розумію, — кивнув я.
— Але це ще не все, — розповідав Дароці. — Зв'язковий повертається з зібраними матеріалами. Їх відповідно реєструють, потім пишуть доповідну. «Шпигунська доповідна такого-то агента. Одержав стільки-то доларів».
— А якщо зв'язковий не привезе матеріалів?
— Все одно пишуть доповідну.
— Як же?
— Вислуховують утікачів. На підставі їх слів фабрикують шпигунську доповідну, так наче її надіслав агент з Угорщини.
Я глянув на нього з подивом.
— Ті самі відомості керівники продають і французам, іноді й англійцям.
— Свинство! — обурився я. — Це ж явна спекуляція! І ти теж так робиш?
— Останнім часом роблю і я. Так роблять усі. Я не щ хочу відстати од інших.
— А скажи-но, — випалив я обурено, — чи не замислювались ви над долею тих, які діють на тому боці, ділком довіряючи нам? Скільки людей там щодня рискує життям, гадаючи, що їх. майбутнє в надійних руках? Між цими людьми є багато таких, які могли б непогано влаштуватись при комуністичних порядках. Але вони не роблять цього, думаючи, що ми теж чесно боремось.
— На щастя, і на тому боці є ідеалісти! Бо якби не було їх, не було б і цього бізнесу!..
Те, що я почув, дуже засмутило мене. З такою мораллю, з такими принципами нам ніколи не відновити колишньої Угорщини.
Кілька днів я був у похмурому настрої, а потім вирішив відкрити душу Пайпу. Він терпляче вислухав мене і зовсім не обурився, як це сталося зі мною. Очевидно, в моїй розповіді для нього не було нічого нового.
— Шановний пане полковник, — звернувся він до мене. — Масова робота такого характеру нам теж потрібна. Але, сподіваюсь, ви не думаєте, що в країні працюють тільки організації Мартонфі. Гарно ми виглядали б! Це тільки-загальна поверхня, під якою спокійно діють каші глибинні сили. Крім того, така масова робота відвертає увагу комуністичних органів безпеки. Вона варта того, що заробляють за неї Мартонфі та його колеги. А втім, і по цій лінії ми одержуємо іноді цінні матеріали.
— Отже, про все це ви знаєте?
— Звичайно.
— Розумію, — сказав я вражено.
— Відтепер з вашою допомогою ми перейдемо до справжньої роботи.
Незабаром я розшукав керівні кадри «Списоносців». Переглядаючи їх список, я з сумом констатував, що значна частина наших керівників загинула або попала в радянський полон. Та на їх місце прибули нові люди. В штабах Мартонфі та Бако працювало чимало генералів. Усі вони, як я згодом довідався, були членами колишнього штабу «Списоносців». У свій час Титус навіть від мене приховував їх імена. Після тривалого обговорення кандидатур вирішили поставити на чолі руху мене. Це лестило моєму самолюбству, проте я відмовився од цієї посади, бо, на думку Пайпа, мусив і далі діяти таємно. Справа в тому, що керівник організації в деяких колах емігрантів мав виступати відкрито, а саме, проти цього й заперечували мої англійські колеги. Керівником «Списоносців» було призначено генерал-майора Бако, а мене — його радником.
Пригадую, як на першій нашій нараді ми в урочистій обстановці вшанували однохвилинною мовчанкою пам'ять загиблих керівників «Списоносців». Тоді я ще вірив у подібні ритуали. А нині?.. Та бог з ним, шкода про це згадувати.
Ми розгорнули роботу. Незабаром були відновлені всі сектори організації «Списоносці» і призначені завідуючими надійні офіцери. Свої плани ми кожного разу погоджували з союзниками. Штаб «Списоносців» по суті був не чим іншим, як контрреволюційним воєнним міністерством. Ціною неймовірних зусиль нам пощастило добитися того, щоб всі емігрантські організації і групи визнали керівництво штабу «Списоносців». Покінчивши з внутрішніми організаційними питаннями, ми, нарешті, розпочали планомірну роботу по створенню організацій в Угорщині.
Восени 1947 року штаб скликав керівників еміграції на таємну нараду в Зальцбург. Там я виступав з тезами, погодженими з англійцями. Основна наша мета — повалення існуючого комуністичного ладу в Угорщині. Я закликав підпорядкувати цій меті всю діяльність, поклавши край будь-яким особистим ворогуванням, інтригам і об'єднавши свої сили. Я повідомив присутніх, що союзники асигнують значні суми для організації шкіл розвідників і диверсантів. Наше завдання підібрати людей для підготовки в цих спеціальних школах. Цю звістку присутні зустріли з великим піднесенням. Далі я говорив про те, що треба організувати в Угорщині осередки, за допомогою яких можна буде в слушний момент підняти в країні повстання і створити надійну розвідувальну систему. Я докладно роз'яснив суть своїх міркувань, і ми приступили до роботи.
Про все це я пишу коротко, щоб ти мав уявлення про наші труднощі, про необхідність весь час підбадьорювати людей, втлумачувати їм, що боротьба проти комуністів — справа не окремих людей. Колишні порядки і влада не впадуть їм у руки, мов дозрілий овоч. Треба відчайдушно боротися за своє щастя. Ці думки найкраще висловив Дароці, сказавши одного разу: