Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
— Забирайтеся звідси!
— Але ми ще навіть не привітались, Вероніко.
— Забирайтесь, а то я подзвоню!
— З цього вийшов би справді великий скандал. Цікаво, як пояснила б ти цій демократичній жіночій лізі, чи як там її величають… Не треба дзвонити, люба, я піду сам, якщо не хочеш балакати зі мною. Але, думаю, в такому разі тобі не минути лиха. — Я змінив голос, з мого обличчя збігла усмішка. — Слухай, ти можеш, грати перед кимсь іншим, тільки не переді мною. Ти виконаєш те, що я тобі накажу. На цей раз вже не буде по-твоєму.
— Я ненавиджу тебе! — просичала Вероніка, і обличчя її спотворила ненависть.
— Як хочеш, але до справи це не має ніякого відношення. Крім того, не забудь, що ти не дома. Тут немає комуністичної поліції.
Вероніка от-от ладна була розридатися з розпачу, але таки поборола сльози.
Я глянув на годинника.
— В мене мало часу, — почав я. — Тому скажу коротко і одразу ж піду. Слухай-но. Нам з тобою немає рації прикидатись.
— Я ніколи не прикидалась.
— Все одно, прикидався я, хоч разом з тим і справді кохав тебе. Та це минулось. Я постарів і тепер, якби й хотів, то не знав би, що робити з тобою.
— Ти просто гидкий.
— Можливо, але, мабуть, не гидший за тебе. Я все-таки маю сміливість подивитися в дзеркало, глянути свбі в очі, на себе самого, на все, що є в мені поганого и хорошого. Ти кажеш, я гидкий. А що б ти сказала про себе, якби могла спостерігати свою поведінку збоку? Якби побачила в чарівному дзеркалі своє минуле? Так от, я тобі покажу чарівне дзеркало, заглянь у нього!..
Вероніка сховала обличчя в долоні, плечі її здригались від ридань.
— Подивись на мене! Чи зможеш ти заперечити факти? Боїшся? Жахаєшся?
Вона поволі підвела голову. В очах її було невимовне страждання.
— Я знаю, що твориться в твоєму серці. За братову смерть ти обвинувачуєш себе. Але ж ти не винна в ній, бо хотіла зробити краще. Твої вчинки були продиктовані сестринською любов'ю і турботами. Ти не могла знати, хто я, а я не міг тобі цього розповісти. Те, що я кажу зараз, можливо, для тебе не має значення, але для мене воно важливе. В той час я тебе справді кохав так, що навіть думав одружитись з тобою. І якби твоє походження було іншим, ти, напевно, стала б моєю дружиною. Але брата твого я ненавидів. Його доля мала скластися саме так. Ти не можеш мені ні в чому докорити, і, бог свідок, я був з тобою щасливий… Не плач! — гримнув я на неї. — Не плач, сльози однаково не допоможуть тобі. І от згодом ти завдала мені великого болю. Ти закохалась у Шулька, почала обдурювати мене. Хіба це не гидко? Ти належала мені й тоді, коли вже кохала Шулька! Переді мною ти приховувала своє кохання, а перед Шульком — мої обійми!
— Я боялась тебе…
— А Шулька?
— Кохала й не хотіла його втратити, — шепотіла Вероніка крізь сльози. — Тільки він міг вирвати мене з того страшного життя.
— Ти навіть не уявляєш, які муки я пережив, довідавшись про твій зв'язок. Здається, в той час я зненавидів вас обох. Але я таки врятував тебе. І не тільки тебе, а й усіх тих, з ким ти була зв'язана. Я міг тебе арештувати, проте не зробив цього. Я дав змогу втекти разом з тобою і двом-трьом комуністам. Затримання цих комуністів було для нас важливішим, ніж арешт Шулька, бо вони були старші й досвідченіші за нього. Отже, своїм порятунком вони завдячують мені і тоф. В чому ж тоді твоя провина?
— В тому, — сказала вона ридаючи, — що я лишилась жити. Мені треба було покінчити з собою.
— Це правда. Але, моя люба, всі люди хочуть жити, і ти серед них — не виняток. До того ж ти була ще й закоханою. Шульок вижив. Я не знаю, як він став твоїм чоловіком. Мабуть, ти все приховала від нього, бо якби розповіла йому про те, що сталося в моїй віллі 8 грудня 1944 року, розповіла все так, як вонобуло, то Шульок не одружився б з тобою. Як ти пояснила йому ту розмову, Це вже твоя справа. Мене цікавить тільки суть. — Я вийняв з гаманця фотокопію доповідної і подав її Вероніці. — Читай! Не знаю, чи пригадуєш ти це?..
Руки Вероніки тремтіли, коли вона брала фотокопію.
— Боже мій!.. Чого ти хочеш?.. Що ти хочеш робити з цим листом?
— Ну, хоч би надіслати один примірник твоєму чоловікові або комуністичній партії!
— Ні! Ти не зробиш цього! — вигукнула Вероніка у відчаї —Ти не будеш таким підлим.
— А чому б і ні?
Вона впала переді мною навколішки, благально склавши руки.
— Тільки цього не роби!.. Молю тебе, ради всього святого! Благаю! Якщо ти колись кохав мене…
— А скажи, ти теж член комуністичної партії?